діючі речовини: лозартан калію і гідрохлоротіазид;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 100 мг лозартану калію і 12,5 мг гідрохлоротіазиду;
допоміжні речовини: ядро: магнію стеарат, лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна; плівкова оболонка: опадрай II жовтий (спирт полівініловий, титану діоксид (E 171), макрогол, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), жовтий захід FCF (E 110), заліза оксид чорний (Е 172)).
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору, з гравіруванням «С 25» на одному боці. Другий бік без гравірування.
Антагоністи ангіотензину ІІ, комбінації. Лозартан та діуретики.
Код АТХ С09D A01.
Фармакодинаміка.
Лозартан/гідрохлоротіазид
Відомо, що одночасне застосування лозартану і гідрохлоротіазиду спричиняє адитивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен з компонентів окремо. Припускають, що це пов'язано із взаємодоповнюючою дією обох компонентів. Крім того, в результаті діуретичної дії гідрохлоротіазид збільшує активність реніну в плазмі крові та виділення альдостерону, а також знижує вміст калію і збільшує рівень ангіотензину II у плазмі крові. Лозартан блокує всі фізіологічно значущі дії ангіотензину II і шляхом інгібування альдостерону знижує втрату іонів калію, спричинену сечогінними засобами.
Відомо, що лозартан володіє слабким і минущим урикозуричним ефектом. Гідрохлоротіазид невеликою мірою збільшує концентрацію сечової кислоти в плазмі крові; комбінація лозартану та гідрохлоротіазиду сприяє зниженню гіперурикемії, спричиненої прийомом діуретика.
Антигіпертензивний ефект лозартану та гідрохлоротіазиду триває протягом 24 годин та зберігається при безперервному лікуванні. Незважаючи на значне зниження артеріального тиску, препарат не чинить клінічно значущого ефекту на частоту серцевих скорочень. Відомо, що після 12 тижнів застосування комбінації лозартан 50 мг/гідрохлоротіазид 12,5 мг було зареєстровано зниження діастолічного артеріального тиску у положенні пацієнта сидячи в середньому на 13,2 мм ртутного стовпчика.
Комбінація лозартан/гідрохлоротіазид однаково ефективно знижувала артеріальний тиск у чоловіків і жінок, в осіб негроїдної раси та інших рас, у молодших пацієнтів (<65 років) і пацієнтів літнього віку (≥ 65 років); препарат ефективний для пацієнтів з будь-яким ступенем тяжкості артеріальної гіпертензії.
Лозартан
Лозартан - це синтетичний антагоніст рецептора ангіотензину II (тип АТ1), що застосовується перорально. Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, головним гормоном ренін-ангіотензинової системи, а також ключовою ланкою розвитку артеріальної гіпертензії.
Ангіотензин II зв'язується з рецепторами АТ1, які знаходяться в багатьох тканинах (наприклад у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках та серці) і спричиняє ряд важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладкої мускулатури.
Лозартан селективно блокує АТ1-рецептори. In vitro і in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбонової кислоти (Е-3174) блокує всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II незалежно від джерела або шляху його синтезу.
Лозартан не чинить агоністичну дію, він також не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не пригнічує АПФ (киназу II), фермент, який розщеплює брадикінін. Через це не відзначається посилення побічних дій, пов'язаних із брадикініном.
При застосуванні лозартану спостерігається пригнічення негативного зворотного зв'язку на секрецію реніну, що призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові. Незважаючи на це, антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після припинення лікування лозартаном, активність реніну у плазмі крові та концентрація ангіотензину II повертаються до початкових значень протягом 3 днів.
І лозартан, і його основний активний метаболіт мають значно більшу спорідненість з рецепторами АТ1, ніж з рецепторами АТ2. У перерахуванні на масу активний метаболіт в 10-40 разів активніший, ніж лозартан.
Відомо, що частота виникнення кашлю у пацієнтів, які отримують лозартан або гідрохлоротіазид, значно нижча, ніж при застосуванні інгібіторів АПФ.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензію у поєднанні з протеїнурією без цукрового діабету застосування лозартану калію значно знижувало протеїнурію, а також фракційну екскрецію альбуміну та IgG. Лозартан підтримує рівень клубочкової фільтрації і знижує фільтраційну фракцію. В цілому лозартан спричиняє зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові (зазвичай <0,4 мг/дл), що зберігається у ході тривалої терапії.
Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не виявляє тривалого впливу на рівень норепінефрину у плазмі крові.
У пацієнтів з недостатністю лівого шлуночка дози лозартану 25 мг і 50 мг спричиняли позитивні гемодинамічні і нейрогормональні ефекти, що характеризуються підвищенням серцевого індексу і зниженням тиску в кінцевих легеневих капілярах, зниженням системного судинного опору, середнього артеріального тиску, а також зниженням частоти серцевих скорочень та рівня альдостерону і норадреналіну, що циркулюють в крові. Прояви артеріальної гіпотензії у даної групи пацієнтів із серцевою недостатністю були дозозалежними.
Гідрохлоротіазид
Це діуретичний засіб, похідний тіазидів. Механізм антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду невідомий. Тіазиди діють на реабсорбцію електролітів і води в дистальних канальцях нирок, приблизно однаково посилюють виділення іонів натрію і хлору. Гідрохлоротіазид знижує об'єм плазми крові, збільшує активність реніну і підсилює виділення альдостерону, що посилює виділення іонів калію і бікарбонату з сечею та знижує концентрацію калію у плазмі крові. Зв'язок реніну та альдостерону регулюється ангіотензином II, тому одночасне застосування антагоніста рецепторів ангіотензину II проявляє зворотний ефект на виведення калію, спричинене прийомом тіазидних діуретиків.
Після перорального прийому посилений діурез починається протягом 2 годин, досягає піка приблизно через 4 години і триває протягом 6-12 годин, антигіпертензивна дія триває протягом
24 годин.
Фармакокінетика.
Всмоктування
Після перорального прийому лозартан добре всмоктується, піддається первинному метаболізму в печінці, при якому утворюється активний метаболіт карбонової кислоти та інші неактивні метаболіти. Системна біологічна доступність лозартану становить приблизно 33 %.
Середні максимальні концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються через
1 годину і через 3-4 години після прийому відповідно. Прийом звичайної їжі не має значущого впливу на концентрацію лозартану в плазмі крові.
Розподіл
Як лозартан, так і його активний метаболіт більш ніж на 99 % зв'язуються з білками плазми крові, переважно з альбуміном. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л. Відомо, що лозартан не проникає або незначною мірою проникає через гематоенцефалічний бар'єр.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр і в грудне молоко, проте не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.
Біотрансформація
Близько 14 % перорально або внутрішньовенно введеної дози лозартану перетворюється на активний метаболіт. Після перорального або внутрішньовенного введення лозартану калію, міченого радіоактивним вуглецем (14C), радіоактивність циркулюючої плазми крові зумовлена в основному лозартаном і його активним метаболітом. Тільки приблизно у 1 % обстежених осіб лозартан незначною мірою перетворювався в активний метаболіт.
Окрім активного метаболіту, утворюються також і неактивні метаболіти, включаючи два основних метаболіти, що утворюються шляхом гідроксилювання бутилового бічного ланцюга, і один другорядний - N-2-тетразол-глюкуронід.
Виведення
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і
50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При пероральному прийомі лозартану майже 4 % дози виводиться в незміненому вигляді із сечею та майже 6 % дози виводиться із сечею у формі активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію в дозах до 200 мг.
Після перорального застосування концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові знижуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 години і 6-9 годин відповідно. При прийомі препарату в дозі 100 мг 1 раз в день не відбувається значущої кумуляції у плазмі крові ні лозартану, ні його активного метаболіту.
Виведення лозартану і його метаболітів відбувається із жовчю та сечею. Після перорального прийому лозартану, міченого радіоактивним вуглецем 14С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється в сечі та 58 % - у калових масах.
Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму, а швидко виводиться нирками. При дослідженні рівня гідрохлоротіазиду в плазмі крові протягом як мінімум 24 годин було встановлено, що період напіввиведення з плазми становить від 5,6 до 14,8 години. Як мінімум 61 % перорально введеного гідрохлоротіазиду протягом 24 годин виділяється з сечею у незміненому вигляді.
Особливості застосування в особливих групах пацієнтів
Значущих відмінностей у концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також у всмоктуванні гідрохлоротіазиду у молодих пацієнтів і пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією не спостерігається.
Після перорального прийому лозартану хворими з цирозом печінки алкогольного генезу легкого та середнього ступеня концентрація лозартану в плазмі крові була в 5 разів вища, а концентрація активного метаболіту - в 1,7 раза вища порівняно з показниками здорових добровольців.
Відомо, що у здорових добровольців чоловічої статі японського і неяпонського походження AUC лозартану не відрізнялася. Однак AUC метаболіту карбонової кислоти (E-3174) розрізняється у двох групах, при цьому його експозиція у суб'єктів японського походження перевищувала таку у добровольців неяпонського походження в 1,5 раза. Клінічне значення цих результатів невідоме.
Ні лозартан, ні його активний метаболіт не виводяться шляхом гемодіалізу.
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, у яких адекватний контроль за артеріальним тиском не забезпечується за допомогою одного лозартану або одного гідрохлоротіазиду.
Є повідомлення про те, що рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту в крові. Клінічне значення цих взаємодій не вивчено.
Як і при застосуванні інших препаратів-інгібіторів ангіотензину II, одночасне застосування лозартану з калійзберігаючими сечогінним засобами (наприклад спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), із препаратами калію або замінниками солі, що містять калій, може призвести до підвищення рівня калію у плазмі крові. Одночасне застосування лозартану з цими засобами не рекомендується.
Як і інші препарати, що впливають на виведення натрію, лозартан також може гальмувати виведення літію з організму. У зв’язку з цим при одночасному застосуванні солей літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II необхідно регулярно і ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові.
Одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків та НПЗЗ (нестероїдних протизапальних засобів) може підвищувати ризик розвитку порушення функцій нирок (у тому числі ризик розвитку гострої ниркової недостатності), а також призводити до збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючими порушеннями функції нирок. Цю комбінацію препаратів слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні вживати достатню кількість рідини; крім того, після початку комбінованої терапії необхідно провести контроль функції нирок і надалі проводити його регулярно.
У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок, які отримували терапію НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2), лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II може спричиняти подальше погіршення функції нирок. Зазвичай це погіршення є оборотним.
Подвійну блокаду ренін-ангіотензинової системи (наприклад, шляхом додавання інгібітора АПФ або аліскірену до антагоніста рецепторів ангіотензину II) слід застосовувати тільки в індивідуально визначених випадках з ретельним контролем за функцією нирок, артеріальним тиском та рівнем електролітів. Відомо, що у хворих з виявленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або діабетом з ураженням органів-мішеней подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов'язана з більш високою частотою артеріальної гіпотензії, непритомністю, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням одного препарату-блокатора ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Не слід застосовувати аліскірен одночасно з препаратом Ко-Сентор® пацієнтам з цукровим діабетом. Слід уникати застосування аліскірену разом з препаратом Ко-Сентор® пацієнтам з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).
Одночасне застосування інших препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію, таких як трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин, основною або побічною дією яких є зниження артеріального тиску, може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.
Нижчезазначені лікарські засоби можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні.
Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти
Можуть призводити до посилення ортостатичної гіпотензії.
Протидіабетичні препарати (пероральні протидіабетичні засоби та інсулін)
Терапія тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Може бути потрібна корекція дози протидіабетичних засобів. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактоацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов'язаної з прийомом гідрохлоротіазиду.
Інші гіпотензивні засоби
Адитивний ефект.
Холестирамін та колестипол
Всмоктування гідрохлоротіазиду знижується у присутності аніоннообмінних смол. При одноразовому застосуванні смол холестираміну або холестиполу відбувається їх зв'язування з гідрохлоротіазидом і зменшення його всмоктування в шлунково-кишковому тракті на 85 % і 43 % відповідно.
Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон
Інтенсивна втрата електролітів, зокрема гіпокаліємія.
Пресорні аміни (наприклад адреналін)
Можливе зниження відповіді на пресорні аміни, що не перешкоджає їх застосуванню.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарин)
Можливе посилення чутливості до дії міорелаксантів.
Препарати літію
Діуретики зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне застосування не рекомендується.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)
Може бути потрібна корекція доз лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту випадків гіперчутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден)
Збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.
Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат)
Тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.
Саліцилати
У разі прийому високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.
Метилдопа
Є окремі повідомлення про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи.
Циклоспорин
Одночасний прийом з циклоспорином може збільшувати ризик розвитку гіперурикемії і подагроподібних ускладнень.
Глікозиди наперстянки
Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.
Лікарські препарати, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові
Періодичний контроль вмісту калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохлоротіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (такими як глікозиди наперстянки та антиаритмічні препарати), а також з нижчезазначеними засобами (в тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу «пірует», при цьому гіпокаліємія є сприятливим фактором тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії):
трифлупіразин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
Солі кальцію
Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зниження його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в сироватці крові.
Вплив на результати лабораторних досліджень
Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Карбамазепін
Є ризик симптоматичної гіпонатріємії. Необхідний клінічний і біологічний моніторинг.
Йодні контрастні речовини
У разі дегідратації, спричиненої прийомом діуретиків, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні високих доз йодовмісних препаратів.
Перед введенням подібних засобів пацієнтам по трібно провести регідратацію.
Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, АКТГ, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лакриці).
Гідрохлоротіазид може посилювати порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємію.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселективні НПЗЗ.
При одночасному застосуванні НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду та посилювати вплив гідрохлоротіазиду на сироватковий рівень калію.
Бета-блокатори та діазоксид
Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.
Амантадин
Тіазиди, тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Ангіоневротичний набряк
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, горла та/або язика) повинні перебувати під ретельним наглядом (див. розділ «Побічні реакції»).
Артеріальна гіпотензія і зниження інтраваскулярного об'єму
У пацієнтів зі зниженим інтраваскулярним об'ємом та/або гіпонатріємією, спричиненими інтенсивним прийомом діуретиків, обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням, може розвинутися симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Ці стани потрібно скориговати до прийому препарату Ко-Сентор® (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).
Порушення електролітного балансу
Слід враховувати, що порушення електролітного балансу досить часто зустрічаються у пацієнтів з нирковою недостатністю і супутнім діабетом або без нього. Тому слід ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові та кліренс креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.
Не рекомендується приймати лозартан/гідрохлоротіазид одночасно з калійзберігаючими діуретиками, калієвмісними добавками та замінниками солі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Тяжкі порушення функції печінки
Згідно з фармакокінетичними даними, у хворих із цирозом печінки виявлено значне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові, у зв'язку з цим Ко-Сентор® слід застосовувати з обережністю пацієнтам з легким і помірним ступенем порушення функції печінки в анамнезі. Досвід застосування лозартану пацієнтам з важким порушенням функції печінки відсутні. Отже, препарат Ко-Сентор®протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання» та «Фармакологічні властивості»).
Тяжкі порушення функції нирок
Внаслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи були помічені порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність (зокрема, у пацієнтів, у яких функція нирок залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад у разі тяжкої серцевої недостатності або існуючих порушень функції нирок). Такі зміни ниркової функції можуть бути оборотними після припинення лікування.
Як і при застосуванні інших препаратів, що мають вплив на ренін-ангіотензинову систему, при застосуванні лозартану повідомлялося про підвищення концентрації сечовини в крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; дані зміни є оборотними після припинення терапії. Необхідно дотримуватися обережності при призначенні лозартану пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.
Трансплантація нирки
Досвід застосування препарату пацієнтам, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.
Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на терапію гіпотензивними препаратами, які діють через інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Отже, застосування препарату Ко-Сентор® не рекомендовано.
Ішемічна хвороба серця і цереброваскулярна недостатність
Як і будь-який антигіпертензивний препарат, лозартан може спричинити значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Серцева недостатність
У пацієнтів із серцевою недостатністю (з супутньою нирковою недостатністю або без неї), як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності (часто гострої).
Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і при застосуванні інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Етнічні особливості
Відомо, що інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину є очевидно менш ефективними для зниження артеріального тиску у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, це обумовлено тим, що серед представників негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, переважають особи з низькою активністю реніну.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, ARA II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування іАПФ, ARA II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана, необхідне ретельне спостереження фахівця і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.
Пацієнтам з діабетичною нефропатією іАПФ і ARA II не слід застосовувати одночасно.
Вагітність
Терапію антагоністами рецепторів ангіотензину II (АRА II) не слід розпочинати у період вагітності. У разі, коли продовження лікування АRА II є необхідним, пацієнток, які планують вагітність, потрібно перевести на альтернативні гіпотензивні препарати, що мають підтверджені дані про безпеку застосування у період вагітності. При підтвердженні вагітності застосування АRА II слід негайно припинити та перейти на альтернативне лікування (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу
Як при застосуванні всіх антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптоматична гіпотензія. Необхідно проводити спостереження за станом пацієнтів з метою своєчасного виявлення клінічних симптомів порушень водно-електролітного балансу (наприклад зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії), які можуть розвиватися при інтеркурентній діареї або блюванні. У таких пацієнтів необхідно проводити регулярний контроль вмісту електролітів сироватки крові. У спекотну погоду у пацієнтів, які страждають набряками, може спостерігатися гіпонатріємія розведення.
Метаболічні та ендокринні ефекти
Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. У деяких випадках може бути потрібна корекція дози протидіабетичних засобів, включаючи інсулін (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У ході лікування тіазидами може проявитися латентний цукровий діабет.
Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею і спричиняти епізодичне та незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про наявність прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед дослідженням функції паращитовидних залоз.
Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів у плазмі крові також може бути пов'язане з терапією тіазидними діуретиками.
У деяких пацієнтів лікування тіазидами може призвести до гіперурикемії та/або розвитку подагри. Оскільки лозартан знижує концентрацію сечової кислоти, його комбінація з гідрохлоротіазидом зменшує вираженість гіперурикемії, спричиненої прийомом діуретика.
Печінкова недостатність
Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки вони можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, який при мінімальному порушенні водно-електролітного балансу може перейти в печінкову кому.
Препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділи «Протипоказання» і «Фармакологічні властивості»).
Інше
У пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть виникати навіть при відсутності симптомів алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є дані про загострення або прогресування системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.
Допоміжні речовини
Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози та лактози або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід приймати цей препарат.
Препарат Ко-Сентор®, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, містить барвник жовтий захід FCF
(E 110), який може спричинити алергічні реакції.
Застосування препарату Ко-Сентор® протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування препаратом Ко-Сентор® підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. Поки не буде отримано даних контрольованих епідеміологічних досліджень стосовно ризику застосування інгібіторів рецепторів ангіотензину II, слід вважати, що для цього класу препаратів можуть існувати подібні ризики. Відомо, що терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II протягом II та III триместрів вагітності чинить токсичний вплив на ембріон (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) і на організм новонародженої дитини (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II була розпочата з II або III триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок і будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.
У разі коли продовження лікування артеріальної гіпертензії є обов'язковим, пацієнток, які планують вагітність, потрібно перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку застосування в період вагітності. При підтвердженні вагітності лікування АRА II слід негайно припинити та перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію.
Враховуючи, що препарат Ко-Сентор® комбінований, він протипоказаний в період вагітності (див. розділ «Протипоказання»).
Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності (особливо в I її триместрі) обмежений.
Відомо, що гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр. На підставі фармакологічного механізму дії гідрохлоротіазиду його застосування у II і III триместрах вагітності може спричинити негативний вплив на фетоплацентарну перфузію і може спричинити у плода і новонародженої дитини такі патології, як жовтяниця, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенія.
Годування груддю
Препарат Ко-Сентор® протипоказаний у період годування груддю (див. розділ «Протипоказання»).
У період годування груддю слід застосовувати альтернативні антигіпертензивні лікарські засоби з краще вивченим профілем безпеки.
Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко у невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати лактацію.
Досліджень впливу на здатність керувати автомобілем та користуватися іншими механізмами не проводили. Однак при управлінні транспортним засобом або іншими механізмами необхідно брати до уваги, що при прийомі гіпотензивних препаратів можуть виникати запаморочення або сонливість, артеріальна гіпотензія, м'язові спазми, нечіткість зору, особливо на початковому етапі прийому або при збільшенні їх дози.
Препарат Ко-Сентор® слід приймати, запиваючи 1 склянкою води, незалежно від прийому їжі. Препарат Ко-Сентор® можна застосовувати з іншими гіпотензивними засобами.
Артеріальна гіпертензія
Комбінація лозартану і гідрохлоротіазиду не призначена для застосування на початковій стадії терапії, вона призначені для пацієнтів, у яких артеріальний тиск достатньою мірою не контролюється прийомом тільки лозартану або тільки гідрохлоротіазиду.
Рекомендується підбір дози окремих компонентів (лозартану та гідрохлоротіазиду).
При наявності показань у пацієнтів, у яких артеріальний тиск не піддається контролю достатньою мірою, можливий початковий перехід від монотерапії до прийому комбінованого препарату з фіксованою дозою. Для лікування застосовують таблетки з відповідним вмістом діючих речовин.
Звичайна початкова та підтримуюча доза препарату Ко-Сентор® становить 50 мг/12,5 мг 1 раз на добу.
Для пацієнтів, які недостатньо відповідають на терапію у дозі 50 мг/12,5 мг, дозу можна збільшити до 100 мг/12,5 мг 1 раз на добу або 100 мг/25 мг 1 раз на добу. Максимальна доза - 100 мг/25 мг
1 раз на добу.
Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом 3-4 тижнів після початку терапії. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально.
Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок або пацієнтам на гемодіалізі
Для пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) первинна корекція дози не потрібна. Не рекомендується призначати таблетки лозартану та гідрохлоротіазиду пацієнтам на гемодіалізі. Застосування препарату Ко-Сентор® протипоказано для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).
Застосування пацієнтам зі зниженим інтраваскулярним об'ємом
Об'єм та/або зниження вмісту натрію необхідно скорегувати до застосування препарату Ко-Сентор®.
Застосування пацієнтам з печінковою недостатністю
Препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).
Застосування пацієнтам літнього віку
Зазвичай корегувати дозу для пацієнтів літнього віку не потрібно.
Досвід застосування препарату дітям відсутній. Препарат Ко-Сентор® не слід застосовувати для лікування цієї вікової категорії пацієнтів.
Специфічних даних щодо лікування передозування препаратом Ко-Сентор® немає. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Необхідно припинити застосування препарату та забезпечити ретельне спостереження за пацієнтом. До пропонованих методів терапії передозування можна віднести промивання шлунка (якщо препарат був прийнятий нещодавно), корекцію дегідратації та порушень електролітного балансу, лікування печінкової коми та артеріальної гіпотензії відповідно до загальноприйнятих методів.
Лозартан.
Є обмежені дані щодо передозування лозартану у людини. Найбільш імовірними симптомами передозування є артеріальна гіпотензія і тахікардія, а також брадикардія, яка виникає внаслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції. При виникненні артеріальної гіпотензії необхідно провести підтримуючу терапію.
Ні лозартан, ні його активні метаболіти не видаляються з організму за допомогою гемодіалізу.
Найбільш характерними проявами передозування є симптоми втрати електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також дегідратація, що виникає внаслідок надмірного діурезу. При одночасному застосуванні препаратів серцевих глікозидів гіпокаліємія може ускладнювати перебіг серцевих аритмій.
Не встановлено, в якій мірі можна видалити з організму гідрохлоротіазид за допомогою гемодіалізу.
Немає даних про особливі побічні реакції, характерні для комбінованого препарату. Зазначені небажані ефекти вже описувалися при застосуванні лозартану калію та/або гідрохлоротіазиду. Побічні реакції у період постмаркетингового застосування:
Нижчезазначені побічні реакції відзначалися при застосуванні діючих речовин як монотерапії і можуть зустрічатися при застосуванні комбінованого препарату лозартан калію/гідрохлоротіазид.
загальні порушення: астенія, підвищена втомлюваність, біль у грудях, набряк обличчя, жар, грипоподібні симптоми, нездужання;
4 роки.
Для лікарського засобу не потрібні спеціальні умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці!
По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці (10×3).
За рецептом.
ВАТ «Гедеон Ріхтер».
Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.
ТОВ «Гедеон Ріхтер Польща».
Вул. кн. Ю. Понятовського, 5, Гродзиськ Мазовецький, 05-825, Польща.
Людям із порушеннями зору 