діюча речовина: pantoprazole;
1 таблетка, вкрита оболонкою, кишковорозчинна, містить 40 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату;
допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон, натрію карбонат безводний, кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пропіленгліколь, метакрилатного сополімеру дисперсія, триетилцитрат.
Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.
Основні фізико-хімічні властивості: овальні двоопуклі таблетки жовтого кольору з ентеросолюбільним покриттям, гладкі з обох сторін.
Препарат для лікування кислотозалежних захворювань. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С02.
Фармакодинаміка. Пантопразол є інгібітором протонної помпи (ІПП), що пригнічує кінцевий етап вироблення шлункової кислоти шляхом ковалентного зв’язування з (H+, K+)-АТФ-азною ферментативною системою на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Це призводить до гальмування базальної і рефлекторної секреції шлункової кислоти. Зв’язування з (H+, K+)-АТФ-азою забезпечує тривалу антисекреторну дію, що триває більше 24 годин для всіх досліджених доз. Прийом пантопразолу один раз на день збільшує пригнічення секреції шлункової кислоти. Після початкової дози пантопразолу 40 мг, отриманої перорально, через 2,5 години досягається середнє пригнічення 51 %. При прийомі один раз на день впродовж 7 днів середнє пригнічення збільшується до 85 %. Пантопразол пригнічував секрецію кислоти більше 95 % у половини досліджуваних. Секреція кислоти поверталася до норми через тиждень після прийому останньої дози пантопразолу; гіперсекреції при відміні препарату зареєстровано не було. Повідомлялось про те, що протягом 4 тижнів лікування середнє підвищення рівня гастрину становило 7, 35 і 72 % від значення на початку дослідження в групах, які отримували пантопразол у дозуванні 10, 20 і 40 мг відповідно. Подібне підвищення рівня гастрину сироватки крові відзначалося при обстеженні на 8-му тижні лікування, середнє підвищення становило 3, 26 і 84% відповідно у групах з трьома різними дозами пантопразолу. Медіана рівня гастрину сироватки залишилася в межах нормальних значень під час підтримуючої терапії препаратом. У перші місяці застосування пантопразолу в дозі 40 мг/день в ході досліджень лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) спостерігалося 2-3-кратне середнє підвищення рівня гастрину сироватки натще у порівнянні з початковими даними у пацієнтів з резистентною ГЕРХ. Рівень гастрину сироватки натще зазвичай залишався в межах 2-3-кратного збільшення початкового значення до 4 років періодичного спостереження у клінічних дослідженнях. Після короткострокового лікування препаратом підвищений рівень гастрину знижувався до нормального рівня щонайменше через 3 місяці. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і, таким чином, збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально відносно клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий. При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натще. При короткотерміновому застосуванні препарату рівень гастрину у більшості випадків не перевищує верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Надмірне їхнє збільшення, однак, виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними на сьогодні дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося. З огляду на результати досліджень на тваринах, не можна повністю виключити вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.
Фармакокінетика.
Пантамак – це таблетки з кишковорозчинним покриттям, тому поглинання пантопразолу починається лише після того, як таблетка виходить зі шлунка. Пікова концентрація у сироватці (Сmax) і площа під кривою часу концентрації у сироватці (AUC) збільшуються пропорційно до пероральної та внутрішньовенної дози в діапазоні 10 мг до 80 мг. Пантопразол не накопичується і його фармакокінетика не змінюється при застосуванні кількох денних доз. Після перорального або внутрішньовенного введення концентрація пантопразолу в сироватці зменшується біекспоненційно, з періодом остаточного напіввиведення близько однієї години.
При підсиленому метаболізмі з нормальною функцією печінки пероральний прийом таблетки пантопразолу в кишковорозчинній оболонці 40 мг призводить до пікової концентрації (Сmax) 2,5 пг/мл; час до досягнення пікової концентрації (tmax) становить 2,5 години, а середня загальна площа під кривою часу концентрації у плазмі (AUC) становить 4,8 пг*год/мл (діапазон від 1,4 до 13,3 пг*год/мл). Після внутрішньовенного введення пантопразолу при підвищеному метаболізмі його загальний кліренс становить 7,6–14,0 л/год, а очевидний об’єм розподілу – 11,0–23,6 л.
Всмоктування.
Після перорального прийому однієї або кількох доз 40 мг препарату Пантамак пікова плазмова концентрація пантопразолу досягалася приблизно через 2,5 години і Сmax була 2,5 пг/мл. Пантопразол майже не метаболізується при першому проходженні, що забезпечує абсолютну біодоступність приблизно 77 %. На поглинання пантопразолу не впливає одночасний прийом антацидних препаратів.
Прийом препарату Пантамак з їжею може затримати його всмоктування до 2 годин або більше; однак Сmax і ступінь поглинання пантопразолу (AUC) не змінюються. Таким чином, препарат Пантамак, таблетки, вкриті оболонкою, кишкооворозчинні, можна приймати незалежно від прийому їжі.
Розподіл. Очевидний об’єм розподілу пантопразолу становить приблизно 11,0–23,6 л, він розподіляється переважно в позаклітинній рідині. Здатність пантопразолу зв’язуватися з білками сироватки, в першу чергу з альбуміном, становить близько 98%. Метаболізм Пантопразол зазнає значного метаболізму в печінці за допомогою системи цитохрому P450 (CYP). Метаболізм пантопразолу не залежить від способу введення (внутрішньовенний чи пероральний). Основним метаболічним шляхом є процес деметилювання за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатизацією; інші метаболічні шляхи включають окислення за допомогою CYP3A4. Немає даних про значну фармакологічну активність будь-якого з метаболітів пантопразолу. Виведення. Після перорального або внутрішньовенного введення разової дози пантопразолу l4С здоровим добровольцям з нормальним метаболізмом приблизно 71 % дози виводиться з сечею, а 18% – через жовч з калом. Незмінений пантопразол не виводиться нирками.
Пацієнти літнього віку
У пацієнтів літнього віку (64–76 років) відмічалося лише незначне або помірне збільшення AUC (43%) і Сmax (26%) пантопразолу після багаторазового перорального прийому порівнянно з відповідними показниками у молодших досліджуваних. Корекція дози залежно від віку не потрібна.
Діти Безпека та ефективність застосування пантопразолу для короткострокового лікування (до восьми тижнів) ерозивного езофагіту (EE), пов’язаного з ГЕРХ, були оцінені у дітей віком від 1 до 16 років. Ефективність при EE не була продемонстрована у хворих віком до 1 року. Тому пантопразол рекомендований для короткострокового лікування EE, пов’язаного з ГЕРХ, у пацієнтів з масою тіла від 40 кг. Безпека та ефективність застосування пантопразолу дітям при лікуванні захворювань, крім ЕЕ, не оцінювалися. Хоча дані клінічних досліджень свідчать на користь застосування пантопразолу для короткострокового лікування EE, пов’язаного з ГЕРХ, у дітей віком від 1 до 5 років.
Діти віком від 6 до 16 років
Фармакокінетика пантопразолу оцінювалася у дітей віком від 6 до 16 років з клінічним діагнозом ГЕРХ. Фармакокінетичні параметри після перорального прийому разової дози 20 мг або 40 мг пантопразолу у дітей віком від 6 до 16 років сильно варіювали (% коефіцієнт варіації коливався від 40 до 80%). Середнє геометричне AUC, визначене у популяційному фармакокінетичному аналізі після введення дітям дози 40 мг препарату у вигляді таблеток, було вище приблизно на 39 % та на 10% відповідно у дітей віком 6–11 та 12–16 років в порівнянні з дорослими (таблиця 1).
Таблиця 1
Фармакокінетичні параметри у дітей віком 6–16 років з ГЕРХ,
які отримували пантопразол у дозі 40 мг
Людям із порушеннями зору 