діюча речовина: ритуксимаб;
1 мл концентрату для розчину для інфузій містить 10 мг ритуксимабу;
допоміжні речовини: натрію цитрат, полісорбат 80, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.
Концентрат для розчину для інфузій.
Антинеопластичні засоби. Ритуксимаб.
Код АТС L01X C02.
Неходжкінські лімфоми (NHL).
Рецидивуючі або резистентні до хіміотерапії В-клітинні, CD20-позитивні неходжкінські лімфоми низького ступеня злоякісності або фолікулярні CD20-позитивні дифузні
В-великоклітинні неходжкінські лімфоми в комбінації з хіміотерапією за схемою СНОР.
Фолікулярні лімфоми III-IV стадії, які є стійкими до хіміотерапії або мають рецидив після хіміотерапії.
Раніше не ліковані фолікулярні лімфоми ІІІ-IV стадії у комбінації з CVP-хіміотерапією.
Підтримуюча терапія рецидивної/резистентної фолікулярної лімфоми, яка реагує на індукційну терапію з хіміотерапією з/або без ритуксимабу.
Гіперчутливість до активної субстанції або до будь-якого наповнювача, або до мишачих білків. Активні гострі інфекції; тяжка серцева недостатність.
Необхідну кількість Реддитуксу розводять в асептичних умовах до розрахованої концентрації ритуксимабу 1-4 мг/мл у флаконі (пакеті) для інфузій зі стерильним і апірогенним 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози. Для перемішування розчину посудину обережно перевертають (для запобігання піноутворенню). Препарат перед застосуванням необхідно візуально перевірити на наявність сторонніх домішок або зміну кольору. Оскільки Реддитукс не містить консервантів, приготований розчин необхідно використати негайно. Приготовані інфузійні розчини Реддитуксу стабільні протягом 12 годин при кімнатній температурі або протягом не більше 24 годин при температурі 2-8 ºС.
Стандартний режим дозування. Підготований розчин ритуксимабу у дозі 375 мг/м2 потрібно вводити внутрішньовенно інфузійно (повільно) через окремий катетер 1 раз на тиждень. Не можна вводити внутрішньовенно струминно або болюсно.
Перше вливання кожного курсу. Рекомендована початкова швидкість вливання становить 50 мг/год; після перших 30 хвилин її можна збільшувати на 50 мг/год кожні 30 хвилин до максимального значення 400 мг/год.
Друге вливання кожного курсу. Наступні дози ритуксимабу можна вливати з початковою швидкістю 100 мг/год і збільшувати на 100 мг/год кожні 30 хвилин до максимального значення 400 мг/год.
Перед кожною інфузією Реддитуксу необхідно проводити премедикацію аналгетиками/антипіретиками, наприклад парацетамолом та антигістамінними препаратами наприклад дифенгідраміном. Слід також провести премедикацію глюкокортикостероїдами у випадку, якщо Реддитукс не застосовують у комбінації з СНОР- або CVP- хіміотерапією.
Корекція дози у ході терапії. Не рекомендується знижувати дозу Реддитуксу. Якщо Реддитукс вводиться у комбінації з СНОР- або CVP-хіміотерапією, потрібно користуватися стандартними рекомендаціями відносно зниження дози хіміотерапевтичних препаратів.
Неходжкінська лімфома або фолікулярна лімфома. При монотерапії Реддитуксом рекомендована доза становить 375 мг/м2 1 раз на тиждень протягом 4 тижнів. При комбінованому лікуванні з CVP-хіміотерапією рекомендована доза Реддитуксу становить 375 мг/м2 у 1-й день кожного циклу хіміотерапії, після внутрішньовенного введення глюкокортикоїдного компонента хіміотерапії, 8 циклів (21 день/цикл).
Повторне введення у випадку рецидиву. Рекомендована доза ритуксимабу для пацієнтів, які прореагували на перший курс терапії, становить 375 мг/м2 1 раз на тиждень протягом 4 тижнів.
Підтримуюча терапія. Хворим, у яких була отримана відповідь на індукційну терапію, Реддитукс призначають у дозі 375 мг/м2 1 раз на 3 місяці не більше 2 років або до прогресування хвороби.
Дифузна В-великоклітинна неходжкінська лімфома.
У комбінації з СНОР-хіміотерапією рекомендоване дозування становить 375 мг/м2 у 1-й день кожного циклу хіміотерапії, після внутрішньовенного вливання глюкокортикостероїду протягом 8 циклів. Інші компоненти схеми СНОР вводять після вливання Реддитуксу.
Дозування у особливих випадках.
Хворі літнього віку (віком від 65 років). Коригування дози для хворих літнього віку не потрібне.
Реакції на інфузію. Часто – озноб, нездужання, задишка, диспепсія, нудота, блювання, слабкість, головний біль, припливи крові, артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, гарячка, свербіж, кропив’янка, висипання, подразнення глотки, риніт, бронхоспазм, тахікардія, астенія та ознаки синдрому лізису пухлини. В окремих випадках під час застосування схеми R-СНОР хіміотерапії – інфаркт міокарда, фібриляція передсердь та набряк легенів.
Інфекції. Дуже часто – інфекції дихальних шляхів: бронхіт, назофарингіт, синусит. Часто – пневмонія, суперінфекції легенів, інфекції сечовивідних шляхів, сепсис, септичний шок, інфекції імплантатів, стафілококова септицемія; оперізувальний лишай, тяжкі вірусні інфекції (нові або реактивовані) з можливим летальним наслідком, спричинені цитомегаловірусом, Varicella Zoster, Herpes Simplex, вірусом гепатиту С. Дуже рідко - реактивація вірусного гепатиту В.
З боку системи крові та лімфатичної системи. Часто - лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, панцитопенія, гранулоцитопенія. Нечасто - розлад коагуляції, апластична анемія, гемолітична анемія, лімфаденопатія, пізня нейтропенія. Дуже рідко – панцитопенія, тимчасове збільшення рівнів IgM у хворих з макроглобулінемією Вальденстрема, з подальшим поверненням до базових рівнів протягом 4 місяців; транзиторна парціальна апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку дихальної системи. Часто – бронхоспазм, респіраторна хвороба, біль у грудях, задишка, посилений кашель, риніт, гостра дихальна недостатність, легеневі інфільтрати. Нечасто – астма, облітеруючий бронхіоліт, розлад функції легенів, гіпоксія.
З боку організму в цілому. Часто – подразнення глотки, ангіоневротичний набряк, біль у спині, біль у грудній клітці, біль в ділянці шиї, біль в осередках пухлин, грипоподібний синдром, периферичні набряки, мукозит, непритомність, зниження маси тіла, поліорганна недостатність, синдром швидкого лізису пухлин. Дуже рідко – сироваткова хвороба, біль у місці ін’єкції, анафілактичні реакції.
З боку травної системи. Дуже часто – нудота. Часто – диспепсія, блювання, діарея, відсутність апетиту, дисфагія, стоматит, запор. Нечасто – шлунково-кишкова перфорація.
З боку серцево-судинної системи. Часто – артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, аритмія (включаючи шлуночкову та надшлуночкову тахікардію, тріпотіння передсердь), нестабільна стенокардія, вазодилатація, венозний тромбоз, у т.ч. тромбоз глибоких вен кінцівок, серцева недостатність, інфаркт міокарда. Дуже рідко – васкуліт, переважно шкірний (лейкоцитокластичний), ішемічні порушення мозкового кровообігу.
З боку нервової системи. Часто – запаморочення, головний біль, парестезії, гіпоестезії, мігрень, збудження, безсоння, розширення судин, тривога. Рідко – дисгевзія, невропатія черепно-мозкових нервів, периферична невропатія (параліч лицьового нерва, зниження гостроти зору, слуху, ураження інших органів чуття).
З боку психіки. Часто – сплутана свідомість. Нечасто – депресія, нервозність, відчуття тривоги.
Порушення обміну речовин і харчування. Часто – гіперглікемія, периферичні набряки, підвищення активності ЛДГ, гіпокальціємія, декомпенсація цукрового діабету.
З боку кістково-м’язової системи. Часто – міалгія, артралгія, м’язовий гіпертонус, м’язові спазми, остеоартрит, біль у суглобах.
З боку шкіри і її придатків. Дуже часто – свербіж, висипання, алопеція. Часто – кропив’янка, підвищена пітливість, нічна пітливість. Дуже рідко – тяжкі бульозні шкірні реакції, токсичний епідермальний некроліз із можливим летальним наслідком.
З боку органів чуття. Часто – порушення сльозовиділення, кон’юнктивіт, біль і шум у вухах, порушення смакових відчуттів.
З боку лабораторних показників. Часто – підвищення активності ЛДГ, гіпокальціємія, гіперхолестеринемія, гіперкаліємія, бактеріємія.
Монотерапія Реддитуксом.
У хворих із високим пухлинним навантаженням (розміри поодиноких вогнищ більш ніж 10 см у діаметрі) частота тяжких (ІІІ-ІV ступеня) побічних реакцій підвищена.
Реакції на інфузію. Частіше розвиваються під час перших інфузій. Частота інфузійних реакцій знижується з 80 % (з них 7 % - ІІІ-ІV ступеня тяжкості) під час першої інфузії, до 40 % при наступних інфузіях.
Інфекції. Ритуксимаб спричиняє виснаження В-клітин приблизно у 70-80 % пацієнтів, однак пов’язане з ним зниження імуноглобулінів сироватки має менша частина пацієнтів, частота інфекцій при цьому не перевищує очікуваної для цієї групи хворих.
З боку системи крові та лімфатичної системи. Тяжка (ІІІ-ІV ступеня) нейтропенія виникала у 4,2 %, анемія – у 1,1 %, тромбоцитопенія – у 1,7 % пацієнтів. Протягом підтримуючої терапії ритуксимабом тривалістю до 2 років повідомлялося про більш високу частоту лейкопенії (5 % проти 2 %, ІІІ/ІV ступеня), нейтропенію (10 % проти 4 %, ІІІ/ІV ступеня) порівняно з базовими значеннями.
З боку серцево-судинної системи. Побічні ефекти з боку серцево-судинної системи відмічались у 18,8 %. Найчастіше спостерігались артеріальна гіпо- та гіпертензія.
Комбіноване лікування з хіміотерапією за схемою СНОР(R-CHOP).
Реакції на інфузію. Інфузійні реакції III та IV ступеня (які виникли під час або у 1-й день після інфузії Реддитуксу) відмічались під час першого циклу R-CHOP приблизно у 9 % хворих. До 8-го циклу R-CHOP частота реакцій під час інфузії знизилась до
Інфекції. Частина хворих з інфекціями IIІ-IV ступеня та/або фібрильною нейтропенією у групі R-CHOP становила 54,5 %, а в групі CHOP – 50,5 %. Сумарна частота інфекцій IIІ-IV ступеня у групі R-CHOP становила 44,6 %, а в групі CHOP – 41,3 %, при цьому не було ніякої різниці у захворюваності системними бактеріальними і грибковими інфекціями.
Частота грибкових інфекцій IIІ-IV ступеня тяжкості у групі R-CHOP була вищою, ніж у групі CHOP (4,5 та 2,6 % відповідно); ця різниця була обумовлена більш високою частотою місцевих кандидозів під час терапії. Частота виникнення герпетичної інфекції IIІ-IV ступеня, у т.ч. з ураженням очей, була вищою у групі R-CHOP (4,5 %), ніж у групі CHOP (1 %). У 7 з 9 випадків, які відмічались у групі R-CHOP, це захворювання виникало під час терапії.
Система кровотворення. Після кожного циклу R-CHOP лейкопенія і нейтропенія III-IV ступеня відмічались частіше (88 і 97 %), ніж у групі CHOP (79 і 87 % відповідно). Період до зникнення всіх гематологічних порушень у двох терапевтичних групах був схожим.
Серцево-судинна система. Частота порушень серцевого ритму III і IV ступеня, головним чином суправентрикулярних аритмій (тахікардія, тремтіння і фібриляція передсердь), у групі R-CHOP була вищою (5,9 %), ніж у групі CHOP (1 %).
Нервова система. На етапі лікування, у процесі першого циклу терапії у 4 хворих (2 %) групи R-CHOP, у яких були серцево-судинні фактори ризику, з’явились тромбоемболічні порушення мозкового кровообігу.
Комбіноване лікування з хіміотерапією за схемою СVР(R-CVP).
Реакції на інфузію. Симптоми тяжких або загрозливих для життя (ІІІ і IV ступеня) інфузійних реакцій, які виникали під час або протягом доби від початку інфузії, спостерігались у 9 % хворих, які отримували лікування за схемою R-CVР.
Інфекції. Кількість хворих з інфекціями під час лікування і протягом 28 днів після його закінчення у групі R-CVР становила 33 %, у групі CVР- 32 %.
Система кровотворення. Нейтропенія ІІІ – IV ступеня, яка виникла протягом лікування, була зареєстрована у 24 % пацієнтів, які отримували R-CVР, та у 14 % пацієнтів, які отримували CVР.
Серцево-судинна система. Частота кардіологічних проявів була дуже низькою (4 %
R-CVР, 5 % для CVР).
Випадків передозування у людини не відмічалось. Одноразові дози понад 1000 мг не застосовували. При передозуванні слід негайно зупинити вливання та провести детальний огляд пацієнта. Потрібно проводити ретельний моніторинг клітин крові та провести заходи щодо зменшення ризику інфекційних ускладнень у пацієнтів з виснаженими В-клітинами
Вагітність. Дія ритуксимабу у вагітних жінок не вивчалась. Шкідлива дія Реддитуксу на плід і вплив препарату на здатність до народження невідомі, однак повідомлялося про тимчасове виснаження B-клітин та лімфоцитопенію у деяких дітей, народжених від матерів, які зазнали дії ритуксимабу під час вагітності. Тому Реддитукс не слід призначати вагітним, якщо можлива користь не переважає потенційний ризик.
Оскільки ритуксимаб виявляється у пацієнтів з виснаженими В-клітинами протягом 3 - 6 місяців, то під час лікування ритуксимабом і 12 місяців по тому жінки репродуктивного віку мають користуватись ефективними засобами контрацепції.
Період годування груддю. Невідомо, чи проникає ритуксимаб у грудне молоко. Однак, оскільки материнський IgG виділяється у грудне молоко, то під час лікування ритуксимабом та протягом 12 місяців після лікування жінки не повинні годувати груддю.
Ритуксимаб не рекомендований до застосування дітям, оскільки немає даних про безпеку та ефективність.
Вливання ритуксимабу потрібно проводити під суворим наглядом досвідченого лікаря у приміщенні, де наявні засоби негайної реанімації.
Реакції на вливання. Розвиток інфузійних реакцій може бути зумовлений вивільненням цитокінів або інших медіаторів. У більшості хворих реакції проявляються протягом 30 хвилин - 2 годин після початку першого вливання у вигляді гарячки, ознобу, тремтіння. Тяжкі реакції характеризуються задишкою, бронхоспазмом, гіпоксією, кропив’янкою, нудотою, блюванням, слабкістю, головним болем, ангіоневротичним набряком, болем в осередках захворювання та синдромом лізису пухлин, а також можуть призвести до гострої респіраторної недостатності і смерті. Тяжкі інфузійні реакції важко відрізнити від реакцій гіперчутливості. Пацієнтам, у яких розвиваються інфузійні реакції, необхідно сповільнити або припинити вливання та провести відповідну медикаментозну терапію (внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду, дифенгідраміну та ацетаміфену, бронходилататорів та глюкокортикостероїдів за необхідності). У більшості випадків подальше лікування пацієнтів після повного зняття симптомів можна відновити, зменшивши швидкість введення на 50 % від попередньої.
Оскільки після початкового покращення клінічних симптомів може настати погіршення, за цими пацієнтами необхідно проводити ретельне спостереження.
НПЗЗ можуть спричинити погіршення реакцій на вливання або алергічних реакцій після другого вливання або в ході наступних курсів.
Синдром швидкого лізису пухлин. Реддитукс призводить до швидкого лізису доброякісних і злоякісних CD20-позитивних клітин. У пацієнтів з сильним пухлинним тягарем або з великою кількістю (>25 х 103/мкл) циркулюючих злоякісних клітин після першої інфузії Реддитуксу виникають симптоми, характерні для тяжкого синдрому лізису пухлини (гіперурикемія, гіперкаліємія, гіпокальціємія, гостра ниркова недостатність, підвищення рівня ЛДГ). Таким хворим необхідно провести профілактику ускладнень. За цими пацієнтами слід вести ретельне спостереження протягом першого вливання, а також слід розглянути доцільність зменшення швидкості першого вливання або розділити дозу на 2 дні під час першого циклу та всіх наступних циклів, якщо кількість лейкоцитів все ще буде >25 х 103/мкл, та проводити відповідний лабораторний моніторинг.
Хоча ритуксимаб не є мієлосупресивним при монотерапії, запобіжних заходів слід вжити при плануванні лікування пацієнтів з нейтрофілами <1,5 х 109/л і/або кількістю тромбоцитів
Під час монотерапії ритуксимабом бажано регулярно робити аналіз цільної крові, включаючи підрахунок тромбоцитів. Коли ритуксимаб призначають у комбінації з хіміотерапіями CHOP або CVP (циклофосфамід, вінкристин та преднізон), слід проводити повний аналіз крові за стандартною медичною процедурою.
Реакція з боку легенів. Гостра респіраторна недостатність може супроводжуватись такими проявами, як легенева інтерстиціальна інфільтрація або набряк, що видно на рентгені грудної клітки. Пацієнти з легеневою недостатністю в анамнезі або з легеневою пухлинною інфільтрацією мають більший ризик тяжких реакцій і повинні лікуватись за посилених заходів безпеки.
Анафілактичні реакції. Після внутрішньовенного введення білків спостерігалися анафілактична реакція та інші реакції, пов’язані з гіперчутливістю. На противагу синдрому виділення цитокінів, справжні реакції гіперчутливості виникають протягом декількох хвилин після початку вливання. Лікарські препарати для лікування реакцій гіперчутливості, наприклад епінефрин (адреналін), антигістаміни та глюкокортикоїди, повинні бути напоготові для негайного застосування у випадку алергічної реакції на введення ритуксимабу. Клінічні прояви анафілаксії можуть бути подібними до клінічних проявів синдрому виділення цитокінів (описаних вище). Реакції, обумовлені гіперчутливістю, описувались рідше, ніж реакції у результаті виділення цитокінів.
Серцево-судинні реакції. Оскільки під час вливання ритуксимабу можливий розвиток артеріальної гіпотензії, слід утриматися від прийому лікарських препаратів проти артеріальної гіпертензії протягом 12 годин перед вливанням ритуксимабу.
Пацієнтів із серцевими хворобами і/або кардіотоксичною хіміотерапією в анамнезі необхідно уважно спостерігати, оскільки під час лікування ритуксимабом можуть виникнути стенокардія або серцева аритмія, така як тремтіння передсердя та фібриляційна недостатність серця, або інфаркт міокарда.
Інфекції. Під час терапії ритуксимабом можуть виникнути серйозні інфекції, у т.ч. з летальними наслідками. Ритуксимаб не слід вводити пацієнтам з активною, тяжкою
інфекцією (наприклад туберкульоз, сепсис та умовно-патогенні інфекції) або пацієнтам з тяжкою недостатністю імунної системи (наприклад, при гіпогамаглобулінемії або при дуже низьких рівнях CD4 або CD8).
Повідомлялося про випадки реактивації гепатиту В у осіб, що приймали ритуксимаб, включаючи миттєвий гепатит з летальним наслідком. Більшість цих осіб також приймали цитотоксичну хіміотерапію. Перед початком лікування ритуксимабом у таких осіб доцільно проводити скринінг на вірус гепатиту В (HBV). За носіями гепатиту В та пацієнтами з гепатитом В у анамнезі необхідно ретельно спостерігати щодо клінічних та лабораторних ознак активної HBV-інфекції під час та протягом кількох місяців після терапії ритуксимабом.
Лікарям слід обережно планувати застосування ритуксимабу для пацієнтів з рецидивними або хронічними інфекціями в анамнезі або відповідних умов, які можуть додатково сприяти розвитку серйозних інфекцій у пацієнтів. Пацієнтів, які повідомили про ознаки та симптоми інфекції після терапії ритуксимабом, необхідно відповідно обстежити та належним чином лікувати. Перед проведенням наступного курсу лікування ритуксимабом пацієнтів слід повторно обстежити щодо будь-якого потенційного ризику інфекцій.
Імунізація. Перед терапією ритуксимабом лікарям слід проаналізувати статус вакцинації пацієнта та додержуватись діючих рекомендацій з імунізації. Вакцинацію необхідно закінчити щонайменше за 4 тижні до першого введення ритуксимабу.
Безпечність імунізації вакцинами живих вірусів не досліджували. Тому вакцинацію вакцинами живих вірусів не рекомендовано при лікуванні ритуксимабом або доки виснажені периферичні В-клітини.
Пацієнти, яких лікують ритуксимабом, можуть отримувати неживі вакцини. Однак при використанні неживих вакцин частота реакції на них може зменшуватись.
Антихимерні антитіла. Поява антихимерних антитіл у більшості пацієнтів з ревматоїдним артритом не супроводжувалась клінічними проявами або збільшенням ризику реакцій під час послідовних інфузій, але рідко їх наявність може асоціюватись з більш тяжкими алергічними реакціями або реакціями на вливання при повторних курсах і недостатнім ефектом відносно зниження пулу В-клітин під час наступних курсів терапії.
Досліджень впливу ритуксимабу на здатність керувати автомобілем та управляти механізмами не проводили, однак відомі на сьогодні фармакологічна активність та побічні ефекти вказують на те, що такий вплив мало імовірний.
Даних про взаємодію Реддитуксу з іншими лікарськими засобами немає. У хворих, які мають антитіла до білків миші або інших антихимерних антитіл (HAMA/HACA), можуть з’явитися реакції гіперчутливості або алергічні реакції при введені інших діагностичних або терапевтичних моноклональних тіл. Переносимість одночасного або послідовного застосування ритуксимабу і препаратів, які можуть зменшити кількість здорових В-клітин (крім схем СНОР або CVP), не встановлена.
Одночасне застосування метотрексату не впливає на фармакокінетику Реддитуксу у хворих з ревматоїдним артритом.
Одночасне застосування ритуксимабу та інших антиревматиків, які не належать до показаних при ревматоїдному артриті з відповідним дозуванням, не рекомендоване.
Фармакодинаміка. Ритуксимаб – химерне моноклональне антитіло миші/людини, що специфічно зв’язується з трансмембранним антигеном CD20. Цей антиген розташований на пре-В-лімфоцитах і зрілих В-лімфоцитах, але його немає на стовбурових гемопоетичних клітинах, пре-В-клітинах, нормальних плазматичних клітинах і клітинах інших тканин. Цей антиген експресується більш ніж у 95 % випадків при В-клітинних неходжкінських лімфомах. Експресований на клітині CD20 після зв’язування з антитілом не інтерналізується і не видаляється із клітинної мембрани у міжклітинне середовище. CD20 не циркулює в плазмі у вигляді вільного антигену і тому не конкурує за зв’язування з антитілом.
Ритуксимаб зв’язується з антигеном CD20 на В-лімфоцитах і ініціює імунологічні реакції, які призводять до лізису В-клітин. Можливі механізми клітинного лізису включають комплементзалежну цитотоксичність, антитілозалежну клітинну цитотоксичність і апоптоз. Ритуксимаб підвищує чутливість ліній В-клітинної лімфоми людини до цитотоксичної дії деяких хіміотерапевтичних препаратів. Число В-клітин у периферичній крові після першого введення препарату знижується до рівня нижче норми, а через 6 місяців починає відновлюватися, повертаючись до норми між 9 і 12 місяцями після завершення терапії. У пацієнтів з ревматоїдним артритом тривалість зниження кількості В-клітин варіює, більшості пацієнтам послідуючу терапію призначають до повного відновлення їх кількості. Антихимерні антитіла виявлені у 1,1 % обстежених хворих з неходжкінською лімфомою і у 10 % хворих з ревматоїдним артритом.
Фармакокінетика. У хворих з рецидивуючою В-клітинною лімфомою концентрація ритуксимабу у сироватці і його період напіввиведення (Т1/2) зростає зі збільшенням дози. У хворих, які одержували дозу 375 мг/м2, після першої інфузії середній період напіввиведення ритуксимабу із сироватки становив 76,3 години, максимальна концентрація (Сmax) - 205,6 мкг/мл, а середній плазмовий кліренс - 0,0382 л/год. Після четвертої інфузії середній період напіввиведення із сироватки становив 205,8 години, максимальна концентрація – 464,7 мкг/мл і плазмовий кліренс - 0,0092 л/год. Індивідуальні відмінності концентрації препарату в сироватці різних пацієнтів були досить вираженими. При ефективному лікуванні сироваткові концентрації препарату достовірно вищі. Концентрація препарату негативно корелює з розміром пухлинного навантаження. Сліди ритуксимабу можна виявити в організмі протягом 3 - 6 місяців після останньої інфузії. У хворих з дифузною В-великоклітинною лімфомою розподіл і виведення ритуксимабу подібні до таких у хворих з неходжкінською лімфомою низького ступеня злоякісності або фолікулярною лімфомою, які одержували такі ж дози препарату.
Хоча об’єм розподілу і кліренс ритуксимабу з поправкою на площу поверхні тіла у чоловіків дещо більший, ніж у жінок, корекція дози залежно від статі не потрібна.
Немає фармакокінетичних даних щодо хворих з порушенням функції печінки і нирок.
прозорий, безбарвний розчин, вільний від механічних видимих включень.
Випадків несумісності між препаратом Реддитукс та полівінілхлоридними або поліетиленовими інфузійними системами або пакетами не виявлено.
2 роки.
Зберігати у недоступному для дітей, захищеному від світла місці при температурі 2 – 8 ºС. Не заморожувати.
По 10 мл (100 мг) або по 50 мл (500 мг) у флаконі, закупореному бутилкаучуковою пробкою та обтиснутому алюмінієвим ковпачком з фліпом. По 1 флакону в картонній коробці. Картонна коробка вміщується в пластиковий мішок.
За рецептом.
Д-р Редді’с Лабораторіс Лтд, Індія.
Дільниця № 47, с. Бачупалі, Кутбулапур Мандал, округ Ранга Редді, Телангана, Індія.
Людям із порушеннями зору 