діюча речовина: ерлотиніб;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить ерлотинібу 25 мг або 100 мг, або 150 мг у формі ерлотинібу гідрохлориду 27,32 мг або 109,28 мг, або 163,93 мг;
допоміжні речовини: лактоза, натрію крохмальгліколят (тип А), целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, натрію стеарилфумарат, кремнію діоксид колоїдний гідрофобний, гіпромелоза 6 мПа.с, титану діоксид (Е 171), макрогол 8000.
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 25 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з однорідним зовнішнім виглядом та неушкодженими краями, з тисненням А105 на одній стороні.
таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 100 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з однорідним зовнішнім виглядом та неушкодженими краями, з тисненням А116 на одній стороні.
таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 150 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з однорідним зовнішнім виглядом та неушкодженими краями, з тисненням А127 на одній стороні.
Антинеопластичні засоби. Інгібітори протеїнкінази. Ерлотиніб. Код АТХ L01X E03.
Фармакодинаміка.
Ерлотиніб – інгібітор тирозинкінази рецептора епідермального фактора росту/рецептора 1 типу епідермального фактора росту людини (EGFR, також відомого як HER1). Ерлотиніб спричиняє виражене пригнічення внутрішньоклітинного фосфорилювання EGFR. EGFR експресується на клітинній поверхні як нормальних, так і ракових клітин. На доклінічних моделях інгібування фосфотирозину EGFR призводить до зупинки росту клітин і/або їх загибелі.
Мутації EGFR можуть призводити до постійної активації антиапоптозних і проліфераційних сигнальних шляхів. Висока ефективність ерлотинібу для блокування EGFR-опосередкованого передавання сигналів у таких позитивних на мутацію EGFR пухлинах пояснюється міцним зв’язуванням ерлотинібу з ділянкою зв’язування аденозинтрифосфату (АТФ) у мутованому домені кінази EGFR. Завдяки блокуванню низхідного передавання сигналів проліферація клітин зупиняється і відбувається індукція загибелі клітин шляхом природного апоптозу. На мишачих моделях посиленої експресії цих мутацій, що активують EGFR, спостерігається регресування пухлин.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Максимальна концентрація ерлотинібу у плазмі крові досягається приблизно через 4 години після перорального прийому. Дослідження з участю здорових добровольців дозволило оцінити абсолютну біодоступність препарату, що становить 59%. Експозиція після перорального прийому може підвищуватися під впливом їжі.
Розподіл. Ерлотиніб має середній уявний об’єм розподілу 232 л і розподіляється у пухлинній тканині людини. У дослідженні з участю 4 пацієнтів (3 з недрібноклітинним раком легень та 1 з раком гортані), які приймали ерлотиніб у дозі 150 мг на добу, зразки пухлини, отримані під час операції на 9-й день, містили у тканині ерлотиніб у середньому у концентрації 1185 нг/г тканини. Це відповідає загалом у середньому 63% (діапазон від 5 до 161%) максимальної плазматичної концентрації у рівноважному стані. Первинні активні метаболіти були присутні у пухлині в середньому у концентрації 160 нг/г тканини, що відповідає загальному середньому значенню 113% (діапазон 88‑130%) максимальної плазматичної концентрації у рівноважному стані. Звʼязування з білками плазми становить близько 95%. Ерлотиніб зв’язується з сироватковим альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном (ААG).
Біотрансформація. Ерлотиніб метаболізується в печінці під впливом печінкових цитохромів, головним чином з участю CYРЗА4, меншою мірою – CYP1А2. Позапечінковий метаболізм ерлотинібу відбувається під впливом CYP3A4 у тонкому кишечнику, CYP1A1 у легенях і 1В1 у пухлинній тканині також можуть бути задіяні у метаболічному кліренсі ерлотинібу. Виділяють три основні шляхи метаболізму: 1) О‑диметилювання одного або обох бічних ланцюгів з подальшим окисленням до карбонових кислот; 2) окиснення ацетиленової частини з подальшим гідролізом до арилкарбонової кислоти; 3) ароматичне гідроксилювання феніл-ацетиленової частини. Первинні метаболіти ерлотинібу OSI-420 та OSI-413, що утворюються в результаті О‑деметилювання одного з бічних ланцюгів, є порівнянними з ерлотинібом за активністю у доклінічних аналізах in vitro та на моделях пухлин in vivo. Вони присутні у плазмі крові в концентраціях, що становлять <10% концентрації ерлотинібу, їх фармакокінетика є подібною фармакокінетиці ерлотинібу.
Виведення. Метаболіти ерлотинібу виводяться переважно з калом (>90%), нирками – невелика кількість перорально прийнятої дози (приблизно 9%). Менше 2% перорально прийнятої дози виводиться у вигляді вихідної речовини. Популяційний фармакокінетичний аналіз з участю 591 пацієнта при застосуванні ерлотинібу у вигляді монотерапії показав, що середній уявний кліренс становить 4,47 л/год з медіаною періоду напіввиведення 36,2 год. Отже, можна очікувати, що час до досягнення рівноважної плазматичної концентрації становитиме приблизно 7-8 днів.
Людям із порушеннями зору 