Улсепан таблетки кишечнорастворимые 40 мг №28- ціни у Кривому Розі

Фармакодинаміка.

Пантопразол – заміщений бензімідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних насосів парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H2-гістамінових рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні пантопразолу однаковий.

При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натще. При короткотривалому застосуванні рівень гастрину у більшості випадків не перевищує верхньої межі норми, при довготривалому застосуванні – він у більшості випадків зростає вдвічі. Однак його надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликої кількості пацієнтів при довготривалому застосуванні пантопразолу спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL-клітин) у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в експериментах на тваринах, у людей не спостерігалося.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати впливу довготривалого (більше одного року) застосування пантопразолу на ендокринні параметри щитовидної залози.

На тлі лікування антисекреторними засобами рівень гастрину в плазмі крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування ІПП слід припинити за 5 днів–2 тижні до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.

Фармакокінетика.

Абсорбція.

Пантопразол швидко абсорбується, а максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається вже після одноразового перорального прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 години після прийому досягається Сmax на рівні близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається однаковою після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. При застосуванні пантопразолу у дозі 10–80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77 %. Одночасне вживання їжі не впливає на площу під кривою «концентрація–час» (AUC) чи Сmax, відповідно – і на біодоступність. При одночасному вживанні їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.

Розподіл.

Зв’язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98 %. Об’єм розподілу становить близько 0,15 л/кг.

Метаболізм.

Пантопразол метаболізується майже виключно у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окислення за допомогою CYP3A4.

Виведення.

Кінцевий період напіввиведення (T1/2) становить близько 1 години, а кліренс – 0,1 л/год/кг. Було відмічено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин, T1/2 не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80 %), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як в плазмі, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. T1/2 основного метаболіту (близько 1,5 год) ненабагато перевищує T1/2 пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів.

Повільні метаболізатори.

Близько 3 % європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19 (повільні метаболізатори). У таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому одноразової дози 40 мг пантопразолу середня AUC була приблизно у 6 разів більша у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня Сmax зросла приблизно на 60 %. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Пацієнти з порушеннями функції нирок.

Немає необхідності у корекції дозування таким пацієнтам (у тому числі пацієнтам, які перебувають на діалізі). Як і у здорових добровольців T1/2 пантопразолу в них є коротким. Діалізується лише дуже незначна кількість пантопразолу. Хоча основний метаболіт має помірно тривалий T1/2 (2–3 години), однак виведення є швидким, тому кумуляція не відбувається.

Пацієнти з порушеннями функції печінки.

Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та Б за класифікацією Чайлда–П’ю) T1/2 зростає до 7–9 годин, а AUC збільшується у 5–7 разів, Сmax збільшується лише незначним чином – у 1,5 рази порівняно з такою у здорових добровольців.

Пацієнти літнього віку.

Невелике збільшення AUC та Cmax у добровольців літнього віку у порівнянні з більш молодими добровольцями також не має клінічного значення.

Діти.

Після однократного прийому дози 20 мг або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та Cmax у дітей віком від 5 до 16 років знаходилися в межах відповідних значень у дорослих. Після однократного внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали таким у дорослих.

Показання

Дорослі та діти віком від 12 років.

• Рефлюкс–езофагіт.

Дорослі.

• Ерадикація Helicobacter pylori (H. руlori) у пацієнтів з H. Руlori–асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками.
• Виразка дванадцятипалої кишки.
• Виразка шлунка.
• Синдром Золлінгера–Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини, похідних бензимідазолу та до інших компонентів препарату.