діюча речовина: індометацин;
1 супозиторій містить індометацину 50 мг;
допоміжні речовини: твердий жир (тип І), твердий жир (тип ІІ).
Супозиторії.
Основні фізико-хімічні властивості: супозиторії правильної торпедовидної форми з гладенькою поверхнею від білого до блідо-жовтого кольору; без запаху.
Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні оцтової кислоти та споріднені сполуки.
Код АТХ М01А В01.
Фармакодинаміка.
Індометацин – похідне індолоцтової кислоти та відноситься до групи нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗЗ). Має виражену протизапальну дію, яка значно перевищує дію фенілбутазону і ацетилсаліцилової кислоти. Його аналгетична активність відповідає аналгетичній активності метамізолу. Має антипіретичну дію. Індометацин проявляє сильну пригнічувальну дію на синтез простагландинів шляхом пригнічення циклооксигенази. Крім цього, зменшує і агрегацію тромбоцитів, і ліпоксигеназну активність в області запалення, відповідно, і лейкотрієни; також зменшує вивільнення ендогенних пірогенів, інактивує лізосомні ферменти, пригнічує активність нейтральних протеаз. Значення мають і його інші ефекти, такі як декупелювання окисного фосфорилювання і пригнічення зворотного захоплення катехоламінів, посилення обміну норадреналіну і відома гангліоблокуюча дія.
Фармакокінетика.
Всмоктування: при ректальному застосуванні 80-90 % дози швидко резорбується. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається протягом 1-2 годин.
Розподіл: розподіляється по всіх тканинах та органах. Проникає через плацентарний і гематоенцефалічний бар’єр. Проникає через синовіальну мембрану в суглоб, при цьому його концентрація в синовіальній рідині підвищується. З білками плазми крові зв’язується 90-98 % і здатний витісняти інші лікарські засоби і посилити їх терапевтичний ефект при одночасному застосуванні.
Метаболізм: метаболізується в печінці за допомогою окислення і кон’югації.
Виведення: період напіввиведення індометацину варіюється між 2,6 та 11,2 години або в середньому 5,8 години. 60-75 % виводиться нирками, із них 10-20 % у незміненому вигляді, а інша кількість виділяється із жовчю і фекаліями. Проникає у грудне молоко.
Ефективність короткочасного симптоматичного лікування індометацином встановлена відносно наступних станів:
Слід обережно оцінити потенційну користь та ризик застосування індометацину та інші варіанти лікування перед тим, як прийняти рішення про застосування індометацину. Необхідно використати найнижчу ефективну дозу за найкоротший період часу відповідно до індивідуальної мети лікування пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).
Підвищена чутливість до активного або будь-якого з допоміжних речовин препарату.
Підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів із клінічним проявом астматичного нападу, кропив’янки або риніту, ангіоневротичний набряк.
Дані в анамнезі про шлунково-кишкові кровотечі або перфорації, що були спричинені застосуванням лікарських засобів групи нестероїдних протизапальних засобів в минулому.
Активна або рецидивуюча пептична виразка або кровотеча (два або більше випадків підтверджених виразок або кровотеч), виразковий коліт та/або ентероколіт.
Одночасне застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи специфічні інгібітори циклооксигенази-2 через підвищений ризик виникнення небажаних ефектів.
Тяжка серцева недостатність.
Тяжка печінкова і ниркова недостатність.
Геморої, анальні фістули та тріщини, проктити та інші хвороби прямої кишки і ануса.
Кровотечі із гемороїдальних вузлів.
Перед- і постопераційний біль при операції аортокоронарного обхідного шунтування.
Слід уникати застосування двох чи більше нестероїдних протизапальних засобів у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення небажаних ефектів.
При одночасному застосуванні з антибактеріальними засобами може підвищуватися ризик виникнення судом, із ципрофлоксацином – ризик шкірних реакцій і нейротоксичність.
Одночасне застосування зальцитабіну та індометацину спричиняє зміни у їх факмакодинаміці.
Одночасне застосування зидовудину та індометацину підвищує ризик гематологічної токсичності.
Ризик прояву токсичності індометацину підвищується при застосуванні з ритонавіром.
Слід бути обережним при одночасному застосуванні з циклофосфамідом у зв’язку з виникненням водної інтоксикації.
Слід з обережністю одночасно застосовувати з антидепресантами (селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну) через підвищення ризику кровотеч.
Дія похідних сульфонілсечовини може посилюватися нестероїдними протизапальними засобами. У поодиноких випадках одночасне застосування з метформіном може спричинити метаболічний ацидоз.
З обережністю слід одночасно застосовувати з протиепілептичними препаратами у зв’язку з посиленням дії фенітоїну.
Одночасне застосування з галоперидолом посилює сонливість.
Слід уникати одночасного прийому з тріамтереном через виникнення зворотної ниркової недостатності.
При одночасному застосуванні з бензодіазепінами підвищується ризик виникнення запаморочення.
При одночасному застосуванні з дермопресином посилюється дія останнього.
Слід уникати прийому нестероїдних протизапальних засобів протягом 8-12 діб після застосування міфепристону.
Індометацин здатен знижувати швидкість виведення баклофену і таким чином підвищувати рівень його токсичної дії.
Для пацієнтів при одночасному застосуванні індометацину і муромонабу-CD3 підвищується ризик розвитку психозу та енцефалопатії.
Індометацин здатен спотворювати результати лабораторних аналізів:
Одночасне застосування НПЗЗ та інгібіторів ЦОГ-2 підвищує ризик розвитку «аналгетичної» нефропатії і папілярного некрозу нирок. Тому необхідно уникати їх одночасного застосування.
При одночасному прийомі із судинорозширювальними засобами підвищується ризик кровотеч.
Інші НПЗЗ: одночасне застосування індометацину з іншими НПЗЗ підвищує ризик шлунково-кишкових ускладнень.
Дифлунізал: підвищує рівень індометацину в плазмі крові і знижує його нирковий кліренс. Можливе виникнення летальних шлунково-кишкових кровотеч. Дана комбінація не рекомендується.
Дигоксин: індометацин може підвищувати концентрацію дигоксину в плазмі, що потребує корекції дози і відстеження рівня дигоксину.
Солі літію: індометацин подовжує та потенціює дію солей літію та підвищує літієву токсичність.
Імуносупресори: одночасне застосування індометацину та імуносупресорів, таких як метотрексат та циклоспорин, веде до посилення їх токсичності.
Такролімус: одночасне застосування з такролімусом підвищує нефротоксичність індометацину.
Діуретики: НПЗЗ знижує терапевтичну ефективність діуретиків. Можливе підвищення ризику виникнення гіперкаліємії при сумісному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками та зменшення ниркових функцій при комбінованому застосуванні з тіазидними діуретиками. Діуретики можуть посилювати нефротоксичність індометацину.
Пробенецид: сповільнює екскрецію і підвищує токсичність індометацину.
Антигіпертензивні засоби: індометацин може послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ та ß-блокаторів при одночасному застосуванні.
Кортикостероїди: підвищує ризик шлунково-кишкових ульцерацій і кровотеч.
Антикоагулянти: НПЗЗ можуть посилити дію антикоагулянтів при комбінованому застосуванні. Підвищується ризик ульцерацій та кровотеч. Необхідно контролювати час кровотечі та протромбіновий час. Індометацин конкурентно взаємодіє з кумариновими антикоагулянтами у місцях зв’язування з білками плазми крові, в результаті підвищується їх концентрація в плазмі крові. У випадках їх одночасного застосування індометацин призначають у найменшій можливій дозі та оцінюється можливість додавання протективних агентів.
Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs): підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.
Хінолонові антибактеріальні засоби: з обережністю використовувати пацієнтам, приймаючим хінолонові антибактеріальні лікарські препарати.
Протидіабетичні засоби: індометацин не змінює терапевтичну ефективність пероральних протидіабетичних засобів та інсуліну, незважаючи на те, що є спостереження про гіпо- або гіперглікемічну дію при їх одночасному застосуванні.
Пентоксифілін: одночасне застосування з пентоксифіліном підвищує рівень розвитку кровотеч.
Бісфосфонати: одночасне застосування з бісфосфонатами підвищує біодоступність індометацину.
Зидовідин: одночасне призначення із зидовідином підвищує мієлотоксичність індометацину.
Побічну дію можна зменшити, використовуючи для купірування симптомів найнижчу ефективну дозу протягом найбільш короткого часу.
Слід обережно застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок, печінки або серця, або станами, схильними до затримки рідини в організмі, оскільки індометацин спричиняє послаблення функції нирок та застій рідини.
У пацієнтів із системним червоним вовчаком і захворюваннями сполучної тканини можливе підвищення ризику розвитку вірусного менінгіту.
Слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтам після хірургічних втручань, оскільки тривалість кровотеч у них може бути збільшена.
У поодиноких випадках застосування індометацину може маскувати прояви інфекційно-запального процесу, а також слід бути обережними при застосуванні живих вакцин.
Пацієнтам, які тривалий час застосовують препарат, слід періодично проводити дослідження крові, функцій печінки або шлунка, щоб якомога раніше виявити будь-який небажаний вплив.
Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам з аномаліями сигмовидної кишки.
Пацієнтам зі зниженим кровотоком, у яких ниркові простагландини відіграють важливу роль у підтримці ниркової перфузії, НПЗЗ можуть спровокувати виражену ниркову декомпенсацію. До групи ризику виникнення подібної реакції входять пацієнти з нирковою або печінковою дисфункцією, хворі на цукровий діабет, пацієнти літнього віку, пацієнти зі зниженим об’ємом міжклітинної рідини, застійною серцевою недостатністю, сепсисом, а також особи, які одночасно приймають нефротоксичні препарати. Таким пацієнтам необхідно контролювати функцію нирок під час прийому препарату.
Слід бути обережним, застосовуючи препарат хворим на бронхіальну астму, у зв’язку з можливістю виникнення бронхоспазму.
Слід уникати одночасного застосування індометацину з іншими лікарськими препаратами з групи НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Шлунково-кишкові крововиливи, ульцерації і перфорації, включаючи ті, що мають летальний наслідок, спостерігаються при застосуванні всіх НПЗЗ у будь-який час у ході лікування, при наявності або без застережливих симптомів або даних про попередні серйозні інциденти з боку шлунково-кишкового тракту.
Ризик появи побічних дій з боку шлунково-кишкового тракту вищий при застосуванні високих доз НПЗЗ у пацієнтів з виразковою хворобою в анамнезі, особливо ускладненою крововиливом або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. У таких пацієнтів лікування НПЗЗ слід розпочинати з найнижчої можливої дози, приймаючи до уваги необхідність застосування протективних лікарських засобів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Цей підхід рекомендується і у випадках одночасного застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських препаратів, які збільшують ризик шлунково-кишкових ускладнень (кортикостероїди, антикоагулянти, антиагреганти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну).
Особлива обережність необхідна при лікуванні пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, такими як хвороба Крона, які можуть загостритись при застосуванні НПЗЗ.
Збільшення ризику ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту існує у пацієнтів, які зловживають алкоголем, у курців, тому у цієї групи пацієнтів лікування необхідно проводити з особливою обережністю.
Пацієнтам з даними в анамнезі про шлунково-кишкові порушення (переважно хворим літнього віку) слід порадити повідомляти про незвичайні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкові кровотечі) особливо на початку лікування.
При появі ульцерацій та кровотеч із шлунково-кишкового тракту лікування індометацином слід зупинити.
Необхідно забезпечити належний нагляд та увагу пацієнтам з даними в анамнезі про гіпертензію та/або від легкої до помірної застійної серцевої недостатності, так як є повідомлення про набряки та затримку рідин, пов’язаних з лікуванням НПЗЗ.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ (особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні) можуть бути пов’язані зі слабким підвищенням ризику артеріальних тромботичних подій (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт). Немає достатньої кількості даних, щоб виключити такий ризик для індометацину.
Пацієнтів з неконтрольованою гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або судинно-мозковою хворобою слід лікувати індометацином тільки після ретельної оцінки ситуації, яка необхідна для початку довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику появи серцево-судинних подій (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
Застосовується з особливою обережністю пацієнтам із проявами гіперчутливості до харчових продуктів і лікарських препаратів, хворим з алергічними захворюваннями – сінний нежить, бронхіальна астма, назальний поліпоз.
Індометацин застосовується з обережністю пацієнтам із нирковими захворюваннями через можливе ураження нирок.
Застосовується з обережністю хворим з психічними порушеннями, депресією, епілепсією, паркінсонізмом, оскільки може призвести до погіршення основного захворювання.
Необхідно призначати з обережністю пацієнтам з анамнезом порушення коагуляції, оскільки лікарський препарат пригнічує біосинтез простагландинів і впливає на функцію тромбоцитів.
Лікування індометацином, як і іншими лікарськими препаратами з групи НПЗЗ, при тривалому застосуванні може спричинити зміни печінкової функції, що вимагає періодичного контролю печінкових ферментів.
Серйозні шкірні реакції, з летальним результатом включно, дуже рідко спостерігаються при застосуванні НПЗЗ і стосуються випадків ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу. Найвищий ризик появи зазначених реакцій – на початку лікування (в перший місяць). Застосування лікарського препарату слід припинити при появі перших шкірних або інших ознак гіперчутливості.
У результаті своєї протизапальної дії лікарський засіб може маскувати симптоми гострого запалення, що вимагає виключення наявності бактеріальної інфекції при його призначенні.
У жінок репродуктивного віку існує ризик зворотного пригнічення фертильності при застосуванні препарату.
При застосуванні лікарських препаратів з групи НПЗЗ існує ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів віком від 65 років, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів, які лікуються ß-блокаторами, інгібіторами АПФ і калійзберігаючими діуретиками. У таких пацієнтів необхідно контролювати рівень калію в сироватці крові.
Вагітність. Препарат протипоказаний у період вагітності.
Годування груддю. У ході лікування слід припинити годування груддю, тому що індометацин в невеликих кількостях проникає в грудне молоко.
Індометацин Софарма може спричинити побічні дії (шум у вухах, запаморочення, сонливість, порушення слуху і зору), що можуть порушити активну увагу і рефлекси та діяти на здатність управляти транспортними засобами та працювати з машинами.
Дозування:
дорослі: звичайна доза – по 50 мг (1 супозиторій) 2 рази на добу або по 100 мг (2 супозиторія) один раз на добу. Максимальна добова доза становить 200 мг.
При застосуванні добової дози, що перевищує 150-200 мг, збільшується ризик появи побічних дій.
Пацієнти літнього віку: рекомендується приймати найнижчу ефективну дозу протягом якомога коротшого часу, тому що існує підвищений ризик виникнення побічних дій. За пацієнтами необхідно наглядати, так як можливе виникнення кровотечі з шлунково-кишкового тракту.
Тривалість лікування:
тривалість лікування препаратом не повинна перевищувати 7 діб.
Спосіб застосування:
Індометацин Софарма, супозиторії застосовувати ректально.
Частоту появи побічних дій можливо зменшити, застосовуючи для купірування симптомів найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого часу.
Безпека застосування у дітей не встановлена.
Препарат не застосовувати для лікування дітей віком до 14 років.
Симптоми: нудота, блювання, сильний головний біль, запаморочення, порушення пам’яті та дезорієнтація. У складніших випадках спостерігаються парестезії і судоми.
Лікування: симптоматичне та підтримуюче. Неможливо вивести індометацин з організму за допомогою гемодіалізу.
Найбільш частими побічними реакціями є шлунково-кишкові порушення. Можлива поява пептичної виразки, перфорації або кровотечі зі шлунково-кишкового тракту (іноді з летальним наслідком) переважно у пацієнтів літнього віку.
З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (включно гемолітична та апластична), пригнічення діяльності кісткового мозку, дисеміноване внутрішньосудинне згортання.
З боку імунної системи: дуже рідко – бронхоспазм, астматичні напади, анафілактичні або анафілактоїдні реакції у алергічних пацієнтів, гарячка, васкуліт, анафілаксія, набряк легень, мозку.
З боку обміну речовин і харчування: підвищення рівня сечовини, збільшення маси тіла, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищене потовиділення, прискорення хрящової дегенерації, затримка рідин, гіперглікемія, глюкозурія, гіперкаліємія.
З боку дихальної системи: носова кровотеча, легенева субтропічна еозинофілія, диспное, гострий респіраторний дистрес.
З боку нервової системи: збудження, судоми, м’язова слабкість, мимовільні м’язові рухи, психічні розлади, посилення епілепсії і паркінсонізму, порушення свідомості, кома, дизартрія, асептичний менінгіт, галюцинації, страх, запаморочення, головний біль, вертиго, сонливість, депресія, втомлюваність, тривожність, слабкість, порушення концентрації, сетивні порушення, включаючи парестезію, дезорієнтація, безсоння, дратівливість, периферична невропатія, розлади пам’яті, психотичні реакції, непритомність, деперсоналізація.
З боку органів зору: неврит зорового нерва, відкладення на рогівці та пошкодження сітківки, в тому числі жовтої плями, кон’юнктивіт, біль у навколоочній ділянці, диплопія, затуманення зору.
З боку органів слуху та лабіринту: дуже рідко – порушення слуху, шум у вухах, глухота.
З боку серця: тахікардія, стенокардія, пальпітації, аритмії, набряки, дуже рідко – серцева недостатність, пов’язана з застосуванням НПЗЗ.
Застосування індометацину (особливо у високих дозах та при тривалому застосуванні) можна пов’язати зі слабким підвищеним ризиком інфаркту міокарда або інсульту.
З боку судин: артеріальна гіпертензія, гіпотензія, тромботична мікроангіопатія.
З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, порушення смаку, гастроентерит, ерозивно-виразкові ураження, кровотечі і перфорації травного тракту, проктит, стриктури кишківника, гастрит, кровотеча із сигмовидної кишки або із дивертикулу, регіональний ілеїт, холестаз, нудота, блювання, діарея, диспепсія, запор, біль у животі, метеоризм, мелена, кровава блювота, виразковий стоматит, загострення виразкового коліту (хвороба Крона), загострення існуючої виразки.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: токсичний гепатит з або без жовтяниці, дуже рідко – фульмінантний гепатит.
З боку шкіри та підшкірних тканин: випадання волосся, загострення псоріазу, екзема, свербіж із або без висипань, уртикарія, петехії, екхімози, дуже рідко – ангіоневротичний набряк, ексфоліативний дерматит, пурпура, вузликова еритема, мультиформна еритема, бульозні висипання, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.
З боку нирок і сечостатевої системи: порушення функції нирок, набряки, вагінальна кровотеча, збільшення і напруженість молочних залоз, гінекомастія, протеїнурія, гематурія, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність, папілярний некроз.
Загальні розлади та порушення в місці введення: місцеве подразнення, місцева кровотеча та загострення геморою, свербіж в аноректальній ділянці, тенезми.
Лабораторні та інструментальні дані: підвищення рівня амінотрансфераз у сироватці крові (ALAT, ASAT), минуще підвищення білірубіну.
2 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
По 6 супозиторіїв у стрипі. По 1 стрипу в картонній пачці.
За рецептом.
АТ «Софарма», Болгарія.
вул. Ілієнське шосе, 16, Софія, 1220, Болгарія.
Людям із порушеннями зору 