Фармакодинаміка. діклоберл містить диклофенак натрію - речовина нестероидной структури, яке має виражену знеболювальну та протизапальну дію. є інгібітором простагландінсінтетази (ЦОГ).
Фармакокінетика. Всмоктування. Всмоктування швидке, але повільніше, ніж при застосуванні таблеток з кишково-розчинним покриттям. Після застосування супозиторіїв Диклоберл в дозі 50 мг C max в плазмі крові досягається через 1 год, але C max на одиницю дози становить близько ⅔ концентрації, що досягається після застосування таблеток з кишково-розчинним покриттям (1,95 ± 0,8 мкг/мл ( 1,9 мкг/мл = 5,9 мкмоль/л)).
Біодоступність. Як і в разі застосування пероральних лікарських форм препарату, AUC становить приблизно половину значення, отриманого при парентеральному введенні дози. Після багаторазового застосування препарату його фармакокінетика не змінюється. Кумуляції препарату не спостерігається за умови дотримання рекомендованих доз.
Розподіл. Зв'язування диклофенаку з білками плазми крові становить 99,7%, головним чином з альбуміном - 99,4%.
Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де його C max досягається на 2-4 год пізніше, ніж у плазмі крові. Уявний T ½ із синовіальної рідини становить 3-6 годин. Через 2 години після досягнення C max в плазмі крові концентрація диклофенаку в синовіальній рідині залишається вище, ніж в плазмі крові; це явище спостерігається на протязі 12 год.
Диклофенак виявлено в низькій концентрації (100 нг / мл) в грудному молоці в однієї жінки, що годує. Передбачувана кількість препарату, яка потрапляє в організм немовляти з грудним молоком, еквівалентно дозі 0,03 мг/кг/добу.
Метаболізм. Диклофенак метаболізується частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але головним чином - шляхом одноразового і багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до утворення декількох фенольних метаболітів, більша частина яких утворює кон'югати з глюкуроновою кислотою. Два з цих фенольних метаболітів біологічно активні, але значно меншe, ніж диклофенак.
Виведення. Загальний системний кліренс диклофенаку з плазми крові становить 263 ± 56 мл/хв (середнє значення ± середнє відхилення). Кінцевий період напіввиведення в плазмі крові становить 1-2 год. Період напіврозпаду в плазмі крові чотирьох метаболітів, в тому числі двох фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1-3 год. Близько 60% дози препарату виводиться з сечею у вигляді глюкуронідного кон'югату інтактної молекули та у вигляді метаболітів, більшість з яких також перетворюється в глюкуронідні кон'югати. У незміненому вигляді виводиться менше 1% диклофенаку. Решта виводиться у вигляді метаболітів з калом.
Фармакокінетика в окремих групах хворих. Вплив віку пацієнта на всмоктування, метаболізм і виведення препарату не відмічено, крім того факту, що у 5 пацієнтів похилого віку 15-хвилинна в / в інфузія призвела до підвищення на 50% концентрації в плазмі крові, ніж це очікувалося у здорових добровольців молодого віку.
У пацієнтів з порушенням функції нирок, які отримували терапевтичні дози, можна не очікувати накопичення незміненої активної речовини, виходячи з кінетики препарату після одноразового застосування. У хворих з кліренсом креатиніну 10 мл/хв розрахункові рівноважні концентрації гідроксильованих метаболітів у плазмі крові були приблизно в 4 рази вище, ніж у здорових добровольців. Однак в остаточному підсумку всі метаболіти виводяться з жовчю.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У хворих на хронічний гепатит або компенсований цироз печінки показники фармакокінетики, метаболізм диклофенаку аналогічні таким у пацієнтів без захворювань печінки.
Запальні та дегенеративні форми ревматизму: ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, включаючи спондилоартрит; больові синдроми з боку хребта; ревматичні захворювання позасуглобових м'яких тканин; посттравматичні та післяопераційні больові синдроми, що супроводжуються запаленням і набряком, особливо після стоматологічних та ортопедичних операцій; гінекологічні захворювання, що супроводжуються больовим синдромом і запаленням, наприклад первинна дисменорея і аднексит; напади мігрені; гострі напади подагри; як допоміжний засіб при тяжких запальних захворюваннях ЛОР-органів, що супроводжуються болючим відчуттям, наприклад при фаринготонзиліті, отиті.
Відповідно до загальних терапевтичними принципами лікування з приводу основного захворювання слід проводити засобами базисної терапії. Лихоманка сама по собі не є показанням до застосування препарату.
Для того щоб мінімізувати побічні ефекти, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу протягом короткого періоду.
Не застосовувати всередину, тільки для ректального введення.
Супозиторії слід вводити в пряму кишку якомога глибше, бажано після очищення кишечника.
Початкова доза зазвичай становить 100-150 мг/добу. При невиражених симптомах, а також при тривалій терапії достатньо дози 75-100 мг/добу.
Добову дозу розділити на 2-3 прийоми. Щоб уникнути нічного болю або ранкової скутості до застосування препарату вдень призначають Диклоберл в формі ректальних супозиторіїв перед сном (добова доза не повинна перевищувати 150 мг).
При первинній дисменореї добову дозу підбирають індивідуально, зазвичай вона становить 50-150 мг/добу. Початкова доза може досягати 50-100 мг/добу, але в разі потреби її можна підвищити протягом декількох менструальних циклів до максимальної, що становить 200 мг/добу. Застосування препарату слід починати після виникнення перших больових симптомів і продовжувати кілька днів, в залежності від динаміки регресії симптомів.
Для купірування нападу мігрені курс починати в дозі 100 мг при прояві його перших ознак. У разі необхідності в той же день може бути застосований другий супозиторій (100 мг диклофенаку). При необхідності в наступні дні лікування можна продовжити (добова доза не повинна перевищувати 150 мг, дозу розділити на 2-3 застосування).
При лікуванні ювенільного ревматоїдного артриту добова доза може становити до 3 мг/кг маси тіла, що є максимальною добовою дозою, і не повинна перевищувати 150 мг/добу. Дітям у віці від 14 років можна призначати супозиторії по 50 мг.
Пацієнти похилого віку. Хоча у пацієнтів похилого віку фармакокінетика препарату Диклоберл не погіршується до будь-якої клінічно значущого ступеня, НПЗП необхідно застосовувати у них з обережністю, оскільки пацієнти даної вікової категорії, як правило, більш схильні до розвитку небажаних реакцій. Зокрема, ослабленим пацієнтам літнього віку або пацієнтам з низьким показником маси тіла рекомендується застосовувати мінімальні ефективні дози, також пацієнтів необхідно обстежити щодо шлунково-кишкових кровотеч при лікуванні НПЗП.
Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якого іншого компоненту препарату; гостра виразка шлунка або кишечника; гастроінтестинальна кровотеча або перфорація; високий ризик розвитку післяопераційних кровотеч, порушень згортання крові, порушень гемостазу, гемопоетичних порушень або цереброваскулярних кровотеч; кровотеча або перфорація шлунково-кишкового тракту в анамнезі, пов'язані з попереднім лікуванням НПЗП; активна форма виразки шлунка / кровотеча або рецидивуюча виразка шлунка / кровотеча в анамнезі (2 або більше окремих епізодів діагностованою виразки або кровотечі); запальні захворювання кишечника (наприклад хвороба крона або виразковий коліт); iii триместр вагітності; печінкова недостатність; ниркова недостатність; застійна серцева недостатність (nyha ii-iv); ІХС у пацієнтів зі стенокардією, перенесеним інфарктом міокарда; цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт, або які мають епізоди транзиторних ішемічних атак; захворювання периферичних артерій; купірування періопераційної болю при аортокоронарне шунтування (або використанні апарату штучного кровообігу); як і інші нестероїдні протизапальні засоби, диклофенак також протипоказаний пацієнтам, у яких застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів провокує напади ба, ангіоневротичногонабряку, кропив'янки або гострого риніту; проктит.
Наведені нижче побічні ефекти включають явища, про які повідомлялося в умовах короткострокового або тривалого застосування препарату.
З боку системи крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, анемія (гемолітична анемія, апластична анемія). Першими ознаками можуть бути підвищена температура, фарингіт, поверхневі ранки в роті, грипоподібні симптоми, серйозна апатія, кровотеча з носа, шкірне кровотеча.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, такі як висип на шкірі та свербіж, кропив'янка, анафілактичні та анафілактоїдні реакції (включаючи звуження дихальних шляхів, зупинку дихання, прискорене серцебиття, артеріальна гіпотензія і шок), ангіоневротичний набряк, включаючи набряк обличчя, язика, внутрішній набряк глотки, алергічний васкуліт і пневмонія.
Психічні порушення: дезорієнтація, депресія, безсоння, дратівливість, нічні кошмари, психотичні порушення, інші психічні розлади.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, збудження або сонливість, тривожне, епізодичне запаморочення, сонливість, втомлюваність, парестезії, порушення пам'яті, судоми, занепокоєння, тремор, асептичний менінгіт, розлади смаку, інсульт, сплутаність свідомості, галюцинації, порушення чутливості, загальне нездужання.
З боку органу зору: порушення зору, затуманення зору, диплопія, неврит зорового нерва.
З боку органів слуху та лабіринту: вертиго, дзвін у вухах, порушення слуху.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, біль у грудях, серцева недостатність, інфаркт міокарда, АГ, артеріальна гіпотензія, васкуліт.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: БА (включаючи задишку), пневмоніт.
З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, диспепсія, абдомінальний біль, метеоризм, анорексія, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча (криваве блювання, мелена, діарея з домішкою крові), виразки шлунка або кишечника з кровотечею або без нього чи з перфорацією (іноді з летальним результатом, особливо у пацієнтів похилого віку), коліт (включаючи геморагічний коліт та загострення виразкового коліту або хвороба Крона), запор, стоматит (в тому числі виразковий стоматит), глосит, порушення функції стравоходу, діафрагмоподібних стеноз кишечника, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня трансаміназ, гепатит, жовтяниця, порушення з боку печінки, блискавичний гепатит, гепатонекроз, печінкова недостатність.
Інфекції та інфікування: повідомляли про загострення запалень, пов'язаних з інфекціями (наприклад розвиток некротичного фасциту), при системному застосуванні НПЗП. Це, можливо, зумовлено механізмом дії НПЗП. Якщо при застосуванні препарату Диклоберл ознаки інфекції виникають або погіршуються, пацієнту рекомендують негайно звернутися до лікаря. Необхідно досліджувати, чи є такий стан підставою для терапії протимікробну агентом / антибіотиком. Дуже рідко при застосуванні диклофенаку розвивалися симптоми асептичного менінгіту з ригідністю шиї, головним болем, нудотою, блювотою, підвищенням температури тіла або сплутаністю свідомості. Схильними вважаються пацієнти з аутоімунними захворюваннями (системний червоний вовчак (SLE), змішане захворювання сполучної тканини).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: випадання волосся, прояви екзантеми, екземи, еритеми, мультиморфної еритеми, синдром Стівенса - Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, реакції фотосенсибілізації, пурпура, в тому числі алергічна, свербіж.
З боку нирок та сечовидільної системи: набряки, особливо у пацієнтів з АГ або нирковою недостатністю, гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, папілярний некроз нирки.
Загальні порушення і порушення в місці введення: при застосуванні супозиторіїв можуть виникати: зміни в місці введення, включаючи явища локального подразнення, виділення слизу з домішкою крові або хвороблива дефекація.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція.
Дані клінічних досліджень і епідеміологічні дані свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад інфаркт міокарда або інсульт), пов'язаних із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг/добу) і при тривалому застосуванні.
Загальні. щоб мінімізувати побічні ефекти, лікування слід починати з найменшої ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів.
Слід уникати одночасного застосування препарату Диклоберл з системними НПЗП, такими як селективні інгібітори ЦОГ-2, через відсутність будь-яких доказів синергічного ефекту і в зв'язку з потенційними адитивними побічними ефектами.
Необхідно дотримуватися обережності по відношенню до пацієнтів похилого віку. Зокрема, рекомендується застосовувати мінімальну ефективну дозу в ослаблених пацієнтів похилого віку з малою масою тіла.
Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, можуть виникати алергічні реакції, в тому числі анафілактичні / анафілактоїдні реакції, навіть без попереднього впливу диклофенаку.
Завдяки своїм фармакодинамічним властивостям Диклоберл, як і інші НПЗП, може маскувати ознаки та симптоми інфекції.
Вплив на травний тракт. При застосуванні всіх НПЗЗ, включаючи диклофенак, зареєстровані випадки шлунково-кишкових кровотеч (блювота кров'ю, мелена), утворення виразки або перфорації, які можуть бути летальними та статися в будь-який час в процесі лікування за наявності чи відсутності попереджувальних симптомів або попереднього анамнезу серйозних явищ зі Шлунково-кишкові розлади. Ці явища зазвичай мають серйозні наслідки у пацієнтів похилого віку. Якщо у пацієнтів, які отримують диклофенак, відзначені явища шлунково-кишкової кровотечі або утворення виразки, застосування препарату необхідно припинити.
Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, для пацієнтів з симптомами, що свідчать про порушення з боку травного тракту, обов'язково медичний нагляд і особлива обережність. Ризик виникнення кровотечі, виразки або перфорації в шлунково-кишковому тракті збільшується з підвищенням дози НПЗП, включаючи диклофенак, і у хворих з виразкою в анамнезі, особливо з ускладненням у вигляді кровотечі або перфорації, та у пацієнтів похилого віку.
Пацієнти похилого віку мають підвищену частоту небажаних реакцій на застосування НПЗП, особливо відносно шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть бути летальними.
Щоб знизити ризик такого токсичного впливу на травний тракт, лікування починають і підтримують найнижчими ефективними дозами.
Для таких пацієнтів, а також тих, яким потрібна супутнє застосування лікарських засобів, що містять ацетилсаліцилову кислоту або інші лікарські засоби в низьких дозах, які, ймовірно, підвищують ризик небажаного впливу на травний тракт, слід розглянути питання про застосування комбінованої терапії із застосуванням захисних засобів ( наприклад інгібіторів протонної помпи або мізопростолу). Пацієнтам зі шлунково-кишкової токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо кровотечі в травному тракті). Застереження також потрібні для хворих, які отримують одночасно лікарські засоби, які можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як системні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), антитромботичні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота) або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.
Вплив на печінку. Ретельний медичний нагляд необхідний в разі, коли Диклоберл призначають пацієнтам з порушенням функції печінки, оскільки їх стан може погіршитися.
Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, рівень одного або декількох ферментів печінки може підвищуватися.
В ході тривалого лікування препаратом Диклоберл призначають регулярне спостереження за функцією печінки та рівнями печінкових ферментів в якості запобіжного заходу. Якщо порушення функції печінки зберігаються або посилюються і якщо клінічні ознаки або симптоми можуть бути пов'язані з прогресуючими захворюваннями печінки або якщо спостерігаються інші прояви (наприклад, еозинофілія, висип), застосування препарату Диклоберл слід припинити. Перебіг захворювань, таких як гепатит, може проходити без продромальних симптомів. Застереження необхідні у випадку, якщо Диклоберл застосовують у пацієнтів з печінковою порфірією, через імовірність провокування нападу.
Вплив на нирки. Оскільки при лікуванні НПЗЗ, включаючи диклофенак, зареєстровані випадки затримки рідини та набряків, особливу увагу слід приділити пацієнтам з порушеннями функції серця або нирок, артеріальною гіпертензією в анамнезі, пацієнтам похилого віку, пацієнтам, які отримують терапію діуретиками або препаратами, які суттєво впливають на функції нирок, а також пацієнтам зі значним зменшенням позаклітинного об'єму рідини з будь-якої причини, наприклад, до або після серйозного хірургічного втручання. У таких випадках в якості запобіжного заходу рекомендується моніторинг ниркової функції. Припинення терапії зазвичай призводить до повернення до стану, який передував лікуванню.
Вплив на шкіру. У зв'язку із застосуванням НПЗП, в тому числі препарату Диклоберл, в дуже рідкісних випадках зареєстровані серйозні реакції з боку шкіри (деякі з них були летальними), включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. У пацієнтів найвищий ризик розвитку цих реакцій відзначають на початку курсу терапії: реакції виникають в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Застосування препарату Диклоберл слід припинити при першій появі шкірних висипань, ураженнях слизової оболонки або при появі будь-яких інших ознак підвищеної чутливості.
Системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини. У пацієнтів на системний червоний вовчак і змішаними захворюваннями сполучної тканини може відзначатися підвищений ризик розвитку асептичного менінгіту.
Серцево-судинні та цереброваскулярні ефекти. Для пацієнтів з наявністю в анамнезі АГ і / або застійної серцевої недостатності легкого або помірного ступеня тяжкості необхідно проведення відповідного моніторингу та дотримання рекомендацій, оскільки в зв'язку з застосуванням НПЗП, включаючи диклофенак, зареєстровані випадки затримки рідини та набряків.
Дані клінічних досліджень і епідеміологічні дані свідчать, що застосування диклофенаку, особливо у високих дозах (150 мг/добу) і при тривалому лікуванні, може бути пов'язано з незначним підвищенням ризику розвитку артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, стійкої ІХС, захворюваннями периферичних артерій та / або цереброваскулярної хворобою призначати диклофенак не рекомендується, у разі необхідності застосування можливе тільки після ретельної оцінки співвідношення ризик / користь тільки в дозуванні не більше 100 мг/добу. Подібну оцінку слід провести перед початком довгострокового лікування пацієнтів з факторами ризику розвитку серцево-судинних явищ (наприклад з АГ, гіперліпідемією, цукровим діабетом і пацієнтів, що палять).
Пацієнти повинні бути проінформовані про можливість виникнення серйозних тромботичних явищ (біль у грудях, задишка, слабкість, порушення мови) в будь-який час. В цьому випадку слід негайно звернутися до лікаря.
Вплив на гематологічні показники. При тривалому застосуванні даного препарату, як і інших НПЗП, рекомендується моніторинг повного аналізу крові.
Диклоберл може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами з порушенням гемостазу, геморагічним діатезом або гематологічними порушеннями.
БА в анамнезі. У хворих на бронхіальну астму, сезонним алергічним ринітом, набряком слизової оболонки носа (тобто назальними поліпами), ХОЗЛ або хронічними інфекціями дихальних шляхів (особливо такими, які пов'язані з алергічними, подібними риніту симптомами) частіше виникають реакції на НПЗЗ, такі як загострення БА ( так звана непереносимість аналгетиків / анальгетическая астма), набряк Квінке, кропив'янка. У зв'язку з цим у відношенні таких пацієнтів рекомендуються спеціальні заходи (готовність до надання невідкладної медичної допомоги). Це також стосується пацієнтів з алергічними реакціями на інші речовини, такими як висип, свербіж, кропив'янка.
Як і інші препарати, що пригнічують активність простагландінсінтетази, диклофенак натрію та інші нестероїдні протизапальні засоби можуть спровокувати розвиток бронхоспазму при застосуванні у хворих на бронхіальну астму або хворих на бронхіальну астму в анамнезі.
Фертильність у жінок. Щодо жіночої фертильності (див. Застосування в період вагітності та годування груддю).
Загальні. Гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок) виникають рідко. При перших ознаках реакції гіперчутливості після застосування препарату Диклоберл терапія повинна бути зупинена.
При тривалому застосуванні знеболюючих препаратів може виникнути головний біль, який не варто лікувати підвищенням дози лікарського засобу.
При одночасному вживанні алкоголю побічні реакції, пов'язані з дією активної речовини, особливо ті, які впливають на шлунково-кишкового тракту або на ЦНС, можуть посилюватися при застосуванні НПЗП.
Застосування в період вагітності та годування груддю. Вагітність. У I і II триместр вагітності препарат Диклоберл можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плоду, і тільки в мінімальній ефективній дозі, а тривалість лікування повинна бути настільки мала, наскільки це можливо. Як і в разі застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, препарат протипоказаний в останні 3 міс вагітності (можливе пригнічення скорочувальної здатності матки та передчасне закриття артеріальної протоки у плода).
Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на перебігу вагітності та / або розвитку ембріона / плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів і / або ризик розвитку серцевих вад і гастрошизис після застосування інгібітора синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад був підвищений з 1 до приблизно 1,5%.
Не виключено, що ризик підвищується з дозою і тривалістю лікування. Показано, що у тварин введення інгібітора синтезу простагландинів призводить до підвищення пре- і постімплантаціонних втрати та летальності ембріона / плода.
Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів в період органогенезу, зареєстрована підвищена частота різних вад розвитку, в тому числі з боку серцево-судинної системи. Якщо Диклоберл застосовує жінка, яка прагне завагітніти, або в I триместр вагітності, доза повинна бути якомога нижче, а тривалість лікування - якомога менше.
У III триместр вагітності все інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати на плід наступним чином:
Вплив на матір і новонародженого, а також в кінці вагітності:
Отже, Диклоберл протипоказаний в III триместр вагітності.
Годування грудьми. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, диклофенак в незначній кількості проникає в грудне молоко. У зв'язку з цим Диклоберл не слід застосовувати у жінок в період годування груддю, щоб уникнути небажаного впливу на немовля.
Фертильність у жінок. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, Диклоберл може негативно впливати на жіночу фертильність, тому не рекомендується призначати препарат жінкам, які планують вагітність. Для жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять дослідження на безпліддя, слід розглянути доцільність відміни препарату Диклоберл.
Діти. Супозиторії Диклоберл 100 не застосовують у дітей з-за високого вмісту в них діючої речовини. Диклоберл 50 не призначати дітям віком до 14 років через високий вміст в ньому діючої речовини; препарат можна застосовувати у дітей віком від 14 років.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Пацієнтам, у яких під час терапії препаратом Диклоберл виникають порушення зору, вертиго, сонливість, порушення з боку ЦНС, млявість або стомлюваність, не слід керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.
Нижче наведені взаємодії, відмічені при застосуванні диклофенаку у вигляді кишково-розчинних таблеток і / або в інших лікарських формах.
Літій. За умови одночасного застосування диклофенак може підвищити концентрації літію в плазмі крові. Рекомендується моніторинг рівня літію в сироватці крові.
Дигоксин. За умови одночасного застосування диклофенак може підвищити концентрацію дигоксину в плазмі крові. Рекомендується моніторинг рівня дигоксину в сироватці крові.
Діуретики та антигіпертензивні засоби. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, одночасне застосування диклофенаку з діуретиками та антигіпертензивними засобами (наприклад блокаторами β-адренорецепторів, інгібіторами АПФ) може привести до зниження їх антигіпертензивного ефекту через пригнічення синтезу судинорозширювальних простагландинів. Таким чином, подібну комбінацію застосовують із застереженням, а пацієнтам, особливо літнього віку, слід перебувати під ретельним наглядом щодо артеріального тиску. Пацієнтам слід отримувати належну гідратацію, рекомендується також моніторинг ниркової функції після початку супутньої терапії та на регулярній основі після неї, переважно щодо діуретиків та інгібіторів АПФ, в зв'язку з підвищенням ризику нефротоксичності.
Препарати, які, як відомо, викликають гіперкаліємію. Супутнє лікування калійзберігаючимидіуретиками, циклоспорином, такролімусом або триметопримом може бути пов'язано з підвищенням рівня калію в сироватці крові, тому моніторинг стану пацієнтів слід проводити частіше.
Антикоагулянти та антитромботичні засоби. Одночасне застосування може підвищити ризик кровотечі, тому рекомендується вжити заходів обережності. Хоча клінічні дослідження не свідчать про вплив диклофенаку на активність антикоагулянтів, існують окремі дані про підвищення ризику кровотечі у пацієнтів, які застосовують одночасно диклофенак і ці препарати. Тому для впевненості, що ніяких змін в дозуванні антикоагулянтів не потрібно, рекомендований ретельний моніторинг таких пацієнтів. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, диклофенак в високих дозах може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів.
Інші НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, і кортикостероїди. Одночасне застосування диклофенаку та інших нестероїдних протизапальних засобів або кортикостероїдів може підвищити ризик шлунково-кишкової кровотечі або виразки. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗЗ.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Одночасне застосування НПЗП і селективних інгібіторів зворотного захоплення може підвищувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.
Протидіабетичні препарати. Клінічні дослідження показали, що диклофенак може застосовуватися сумісно з пероральними гіпоглікемічними засобами, що не впливає на їх терапевтичний ефект. Однак є деякі повідомлення про розвиток у таких випадках як гіпоглікемії, так і гіперглікемії, що обумовлювало необхідність зміни дози протидіабетичних засобів в ході застосування диклофенаку. З цієї причини в якості запобіжного заходу рекомендується в ході комбінованої терапії контролювати рівень глюкози в крові.
Метотрексат. Диклофенак може пригнічувати кліренс метотрексату в ниркових канальцях, що призводить до підвищення рівнів метотрексату. Слід дотримуватися обережності при призначенні НПЗП, включаючи диклофенак, менш ніж за 24 годин до застосування метотрексату, оскільки в таких випадках може підвищуватися концентрація метотрексату в крові та посилюватися його токсична дія. Зареєстровані випадки серйозної токсичності, коли інтервал між застосуванням метотрексату і НПЗП, включаючи диклофенак, був в межах 24 ч. Ця взаємодія опосередковано через накопичення метотрексату в результаті порушення ниркової екскреції в присутності НПЗП.
Циклоспорин. Вплив диклофенаку, як і інших НПЗП, на синтез простагландинів у нирках може посилювати нефротоксичність циклоспорину, в зв'язку з цим диклофенак слід застосовувати у менших дозах, ніж у пацієнтів, які не застосовують циклоспорин.
Такролімус. При застосуванні НПЗП з такролімусом можливе підвищення ризику нефротоксичності, що може бути опосередковано через ниркові антіпростагландіновим ефекти НПЗП і інгібітору кальциневрину.
Антибактеріальні хінолони. Можливий розвиток судом у пацієнтів, які одночасно приймають похідні хінолону та НПЗП. Це може спостерігатися у пацієнтів як з епілепсією і судомами в анамнезі, так і без них. Таким чином, слід проявляти обережність при вирішенні питання про призначення хінолонів пацієнтам, які вже отримують НПЗП.
Фенітоїн. При застосуванні фенітоїну одночасно з диклофенаком рекомендується проводити моніторинг концентрації фенітоїну в плазмі крові в зв'язку з очікуваним підвищенням впливу фенітоїну.
Пробенецид. Лікарські засоби, що містять пробенецид, можуть гальмувати виведення диклофенаку натрію.
Колестипол і холестирамін. Ці препарати можуть викликати затримку або зменшення всмоктування диклофенаку. Таким чином, рекомендується призначати диклофенак принаймні за 1 год до або через 4-6 години після застосування колестипола / холестираміну.
Серцеві глікозиди. Одночасне застосування серцевих глікозидів і нестероїдних протизапальних засобів може посилити серцеву недостатність, знизити швидкість клубочкової фільтрації і підвищити рівень глікозидів в плазмі крові.
Мифепристон. НПЗП не слід застосовувати протягом 8-12 днів після прийому міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть знизити ефект міфепристону.
Потужні інгібітори CYP 2C9. Рекомендується дотримуватися обережності при призначенні диклофенаку з потужними інгібіторами CYP 2C9 (наприклад з вориконазолом), що може привести до значного підвищення C max в плазмі крові та експозиції диклофенаку внаслідок пригнічення метаболізму диклофенаку.
Симптоми. типової клінічної картини, характерної для передозування диклофенаку, не існує. передозування може викликати такі симптоми, як головний біль, нудота, блювота, біль в епігастрії, шлунково-кишкова кровотеча, діарея, запаморочення, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, шум у вухах або судоми. ОПН і ураження печінки можливі в разі тяжкої інтоксикації.
Лікування. У разі необхідності лікування симптоматичне. Протягом 1 години після застосування потенційно токсичного кількості препарату слід розглянути можливість прийому активованого вугілля. Крім того, у дорослих слід розглянути можливість промивання шлунка протягом 1 год після застосування потенційно токсичного кількості препарату. При частих або тривалих судомах необхідно ввести в / в діазепам. З урахуванням клінічного стану пацієнта можуть бути показані інші заходи.
При температурі не вище 25 °C.
Людям із порушеннями зору 