Інструкція до препарату КАСОДЕКС таблетки, в/плів. обол., по 150мг №28 (14х2)

Склад

діюча речовина: бікалутамід;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 150 мг бікалутаміду;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; магнію стеарат; гіпромелоза; макрогол 300; повідон; натрію крохмальгліколят (тип А); титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, двоопуклі, білого кольору таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням логотипа з одного боку та силою дії з іншого.

Фармакотерапевтична група

Антиандрогенні засоби. Код АТХ L02B B03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Бікалутамід — нестероїдний антиандроген, що не має іншого впливу на ендокринну систему. Він зв’язується з немутованими («дикого типу») або нормальними андрогенними рецепторами, не активуючи експресію генів, таким чином пригнічуючи активність андрогенів. В результаті такого пригнічення спостерігається регресія пухлини передміхурової залози. При відміні препарату Касодекс у певної частини пацієнтів може виникати синдром відміни антиандрогенних препаратів.

Клінічна ефективність та безпека

Касодекс 150 мг досліджували як терапію для пацієнтів з локалізованими (Т1-Т2N0 або NХ, M0) або місцево-розповсюдженими (ТЗ-Т4, будь-які N, M0; Т1-Т2, N+, M0) пухлинами передміхурової залози без метастазів в ході об’єднаного аналізу трьох плацебо-контрольованих подвійних сліпих досліджень, в яких взяли участь 8113 пацієнтів. Касодекс призначали як невідкладну гормональну терапію або як ад’ювантну терапію при радикальній простатектомії або радіотерапії (здебільшого зовнішня дистанційна променева терапія). На момент медіани спостереження 9,7 років у 36,6 % і 38,17 % пацієнтів, що приймали Касодекс або плацебо, відповідно, відзначено об’єктивне прогресування захворювання.

Зниження ризику об’єктивного прогресування захворювання зафіксовано у більшості пацієнтів в групах, проте воно було найбільш помітним у осіб, що мають високий ризик прогресування хвороби. Тому клініцисти можуть вирішувати, що оптимальною стратегією лікування пацієнтів з низьким ризиком прогресування захворювання, зокрема при ад’ювантному застосуванні препарату після радикальної простатектомії, може бути відтермінування гормональної терапії до появи ознак прогресування хвороби.

На момент медіани періоду спостереження 9,7 років ніякої різниці в загальній виживаності не відзначено, причому смертність становила 31,4 % (відносний ризик (ВР) = 1,01; 95 % довірчий інтервал (ДІ) = 0,94–1,09). Однак при проведенні аналізу результатів досліджених підгруп деякі тенденції були очевидні.